Me You Have (a novel)

Chapter One:

            “So, did you do your laundry?”

            “Yes.”

            “Today…?”

            “No.”

            “You need to do your laundry.”

            “I said I did it.”

            “Saying something and doing it are not the same.”

            “You didn’t ask me when I did it.”

            “I assumed you would have told me when you did it.”

            “I feel awkward when you ask me trivial things so I forget to add details.”

            “What sort of details do you forget to add?”

            “Days…”

            “You’re telling me it has been many days since you did your laundry.”

            “That’s not what I’m saying. I’m telling you I did my laundry.”

            “You did it years ago and you had to be coaxed into it.”

            “I did it yesterday.”

            “Really…?”

            “That’s why I forget to mention when I did it. You don’t believe me. You question it.”

            “I’m asking questions. That’s different than questioning the validity of something.”

            “You’re doing both.”

            “I’m not. I wanted to know if you did your laundry today and you said no.”

            “But I did do it yesterday.”

            “I know that now. If I hadn’t asked you about it, you wouldn’t have told me and I wouldn’t have known.”

            “Why not smell me and find out if my clothes are clean?”

            “Just because the clothes you are wearing could be clean enough to not smell, they might not have been cleaned nor were the rest of your clothes. You could have put on deodorant, which you should do anyway. Why don’t you put on deodorant?”

            “I do put it on.”

            “When…?”

            “When I need to do so….”

            “You don’t even know when you need to use deodorant.”

            “I do know.”

            “When…?”

            “Why are you asking me?”

            “I want to know. Why are you upset I’m asking?”

            “I’m not upset.”

            “You sound upset.”

            “So do you.”

            “I’m only asking because I care. Since you lost your place last month, you have needed my help. I agreed to help you but I mentioned there would be rules and you said you understood.”

            “Well, you sound upset.”

            “It annoys me when you say that, especially since you know how much I care.”

            “Since you ask a lot of questions, I can ask questions. That’s what we’re doing. We’re asking questions.”

            “You don’t need to point out the obvious to me. I know we’re asking questions.”

            “You’re asking things that ought to be obvious.”

            “No. I have to ask you these things because of your situation. If you had been able to keep your place, you wouldn’t need me to nag you. I mean, you wouldn’t have me advising you.”

            “The word ‘nag’ is more accurate.”

            “I said that on accident. I didn’t mean it.”

            “I think it’s appropriate.”

            “It’s not nagging if a person is helping someone. Your neighbors complained about you. They said you were messy and you played loud music at night.”

            “Who said that? Did you talk to any of my neighbors?”

            “The management talked to them. The management told me the neighbors were trying to listen to their music but yours interfered with theirs.”

            “They were playing military marches at loud volumes. I was playing quiet classical guitar concertos. The management had no artistic sensibility and that’s why they were upset at me.”

            “I don’t know how true that is.”

            “How could you? How could you know the truth of any of it?”

            “I believe what I was told. The neighbors wouldn’t lie.”

            “Yes, they would. But, even if they told the truth, whatever that truth would be in their warped minds, the management would twist it around and tell you something that wasn’t entirely accurate because they wanted me to leave. The only interaction I had with the neighbors was when they would say hello quickly in the hallway. We never said anything else to each other but, from their body language, I would not have guessed they had any problems with me. But the management was another thing. Most of the tenants complained about a lot of stuff and I never complained. The management wanted everyone out of the building so rent could go up. They picked on me because I didn’t fight back. But I didn’t know there was any fight until the last minute when I saw an eviction notice on my door.”

            “You told me all this and I didn’t forget. But, what does that have to do with your laundry?”

            “Don’t you remember I told you I did my laundry yesterday?”

            “Yes, but what does the management in your old building have to do with the laundry now? I know you didn’t do your laundry when you lived there.”

            “I did.”

            “How often…?”

            “Are we going to have the same conversation again?”

            “It’s up to you. If you’re going to be evasive about everything with me, then the answer is yes.”

            “I did my laundry yesterday. I did all of it. It’s clean.”

            “If you’re telling me the truth, then I don’t have to ask you the next two questions.”

            “I’m assuming the next two questions have to do with if I cleaned all my clothes and if I used soap.”

            “The part about soap was the third question and I wasn’t going to omit it.”

            “I used soap.”

            “Did you use soap when you did laundry?”

            “Yes.”

            “I’m asking because you could have just washed your hands and thought that was sufficient. But if you do laundry, you need to put soap in the washing machine and you need to do all the laundry.”

            “Well, I’m not going to knock on our neighbors’ doors and ask them if I can do their laundry.”

            “That’s good. You need to concentrate on yourself.”

            “Correct.”

            “I mean it.”

            “I know.”

            “Really, on your limited income, you can’t spend a lot of money cleaning other people’s laundry, especially since you don’t do all of your own.”

            “I’ve been telling you I have done all my laundry.”

            “Including the bed sheets?”

            “I didn’t do the bed sheets.”

            “That’s why I’m asking you. I had a feeling you forgot to do something.”

            “The reason I didn’t do the bed sheets is because I don’t sleep under the covers.”

            “You don’t?”

            “Well, I do sleep under the top quilt and yes I did wash that. I did that the day before yesterday.”

            “Why didn’t you wash everything at the same time?”

            “I didn’t want to overcrowd the machine. Anyway, I didn’t do the bed sheets because I have a lot of clothes and I figured I’d wait a couple of days before washing them, even though I don’t sleep in them.”

            “You need to sleep under the sheets. You can’t sleep in your clothes.”

            “What do you mean? I sleep in my bed clothes.”

            “You can’t sleep in your regular clothes.”

            “I don’t sleep in my regular clothes.”

            “You need to sleep in your sleeping outfit and you need to sleep under the covers.”

            “Why do I need to sleep under the covers? It’s not exactly freezing cold outside. I find it’s easier to just get up if I need to go to the bathroom and not mess up the bedding.”

            “That’s why you do laundry so you don’t mess up the bedding.”

            “What I mean is I don’t pull the bedding out. I leave it tidy.”

            “If you sleep under the sheets, they automatically do need to be adjusted so they stay tidy.”

            “But I don’t sleep under them.”

            “You need to do that.”

            “Why? I don’t like to do extra work by having to straighten the blankets. It’s much easier for me to just get up and leave everything tidy when I go to the bathroom.”

            “I heard you. When you’re finished with the bathroom, you need to flush the toilet.”

            “I do flush the toilet. Why would you even ask me about that? Have you seen the toilet not getting flushed?”

            “I ask because I know I forget to flush it because I don’t want to wake up the cats. They start crying and it keeps me up all night.”

            “If you’re concerned about that, then why are you asking me about flushing the toilet?”

            “Because I know that since I forget to do it, you might forget to do it.”

            “But why would you mention it if you’re afraid of the cats making noise?”

            “Because you need to flush the toilet…”

            “I do flush it and I keep the bed sheets clean.”

            “But you can’t sleep in your regular clothes.”

            “Why do you keep saying I sleep in my regular clothes when I tell you I don’t?”

            “Because you need to sleep under the bed sheets…”

            “Why do I? Also, what concern is it of yours? You’re not sleeping in the same room with me. You have your own bedroom. I don’t go into your room and make sure you’re sleeping under the covers.”

            “That’s good. You don’t have a right to do that since you’re not paying rent.”

            “Are you saying you peek at me when I’m sleeping?”

            “I need to be sure you are sleeping in your sleep clothes, under the covers.”

            “Next thing I know, you’ll be commenting on what underwear I have on. You’ll peek in the keyhole and look at me when I’m getting dressed and have concerns about that.”

            “It’s a good idea. I need to know you’re neat and clean when you go out.”

            “Listen, I’m tired of this conversation. I’ll do my bed sheets tomorrow. I did my quilt. I did all my clothes. I washed them in soap and I put the soap in the washing machine and I dried them in the dryer and I only did my clothes and I didn’t wash anyone else’s clothes.”

            “Great. You see? That wasn’t such a big deal to tell me, right?”

            “I need to get out of here.”

Chapter Two:

            “Where did you go?”

            “I went to the café.”

            “The same one where you always go…?”

            “Maybe not… What are you implying?”

            “I’m not implying anything.”

            “Okay. I apologize.”

            “You should. You always go to the same café every single day. I don’t see why you would change your routine.”

            “Well, if you need to know, I went to another café.”

            “Why would you do that?”

            “It shouldn’t matter what café I’m in.”

            “It does matter. If I need to contact you, I need to know where you’re going.”

            “You don’t need to know every single moment of every day.”

            “I do. You live in my house. I’m responsible for you. This is a big city. Someone could take advantage of you. I have to think of the possibilities.”

            “Just as long as you don’t call me every hour, you can think what you want.”

            “I do call you every hour. Your phone is shut off.”

            “My phone isn’t shut off. Sometimes I leave it at home.”

            “Why do you do that? I might need to put you under house arrest like a criminal, with an ankle tag. That way, when it beeps, you know someone’s calling you.”

            “You would be calling me.”

            “Most of the time, yes… But maybe someone else would call you, like a potential friend.”

            “Part of the reason I’m glad to get out of where I used to live is I can be free of a lot of the people who seemed to be friends but they were critical of me and asked a lot of questions. The only person with whom I’d be comfortable if she did that to me would be a girlfriend.”

            “You’re not going to get a girlfriend, looking the way you do.”

            “I’m wearing clean clothes. As you remember, from our earlier conversation, I did my laundry. I showered, shaved and picked up my room and put my dinner plate in the sink. I went through the whole ritual needed to attract someone.”

            “You didn’t mention brushing your teeth or combing your hair or using aftershave. You didn’t even mention if you used soap when you showered. I can imagine you forgot those details.”

            “I did all of those things. It’s getting tiring; my telling you things that most people don’t need to explain.”

            “If you have a girlfriend and she talks to you like how I’m talking, you’ll need to listen because that’s part of what relationships are all about.”

            “I’m sure a girlfriend would be more understanding than you are.”

            “I’m a woman so I know about how women feel.”

            “But there’s a difference between a woman who’s a romantic interest and a woman whose point is to watch over a person.”

            “Anyway, your prospect of having a girlfriend is slim, except if you want someone less together than you. That’s possible but I would not allow someone like that visiting you here. You’d need to go to the subway station or the park.”

            “I could get someone nice looking and competent.”

            “Have you met any women yet?”

            “I don’t go to the café just to meet women. I go for the ambiance. I write stories and I listen to people’s conversations.”

            “That’s rude.”

            “I don’t listen closely. I just hear bits of things and I get influenced to write.”

            “I can understand that. But, why are you talking about having a girlfriend if you’re also saying you don’t want to have one?”

            “You keep misinterpreting everything I say. I’m not so shallow minded that the only thing I’m pursuing is a girlfriend.”

            “That’s good. I’m sure women aren’t interested in pursuing you, either.”

            “How would you know that? There’s one woman cashier who smiles at me and says hello.”

            “She says hello to everyone. It’s her job to do that.”

            “She sees me right away and waves and says hello. She doesn’t do that to the other customers.”

            “Does she say anything other than hello?”

            “Not yet.”

            “If she hasn’t already, she never will.”

            “She does ask me what drink I’ll have and she’ll tell me how much to pay and I’ll give her the money and she puts the coins in my hand and touches my hand.”

            “It’s not sanitary to touch someone’s hand if they’re handling food.”

            “I like receiving the hand touch.”

            “You might like it but you ought to avoid it. A cashier could lose her job if she touches someone’s hand when she’s making food.”

            “It’s not like she’s rubbing my hand. It’s just a quick thing for a split second. I’m sure my hands are cleaner than money.”

            “Let me be the judge of that. Okay, we’ve established she touches your hand for a quick second. That doesn’t mean she’s ready to ask you on a date.”

            “I told you I’m not there just to look for a date. I’m there for the experience of getting away from you and having coffee in a place where you’re not there.”

            “It’s a good thing I don’t know where it is because I’m tempted to call them and tell them about the cashier.”

            “You wouldn’t really do that.”

            “I’d do it if I saw your hands were dirty.”

            “Wait a minute. Are you saying it’s not right for her to touch anybody’s hand or are you referring specifically to my hand?”

            “Your hands are especially dirty so right now I’m talking about you. If you were clean, I wouldn’t care.”

            “I am clean. I told you I washed and look my best.”

            “There’s a difference between looking your best and looking as good as other people.”

            “I don’t look good now?”

            “I have no complaints but you have to look good every day.”

            “It feels like you’re telling me I have to spend eight hours a day on my morning routine. I’m sure most people don’t spend that long at it.”

            “Most people don’t need to spend a long time at it but you do. So, suppose you were clean every day. I don’t believe you are but, if you were, you still have issues and no woman wants to deal with them.”

            “What issues do I have?”

            “We don’t have to go there. It would take too long. You don’t have an income or a place to live. Those are starting points. You don’t have a job and you have a bad attitude. When you went to the café today, did the woman smile and touch your hand again?”

            “She wasn’t there today. It was a man working.”

            “You shouldn’t be surprised. Men are just as capable of working in a café. You have to get over your prejudice against men.”

            “Did I say I was prejudiced against men? I didn’t say that. Why are you assuming things? I just said the woman wasn’t there today.”

            “I heard you. Okay, I have to make something clear. It’s not like she has to be there every day for you. It’s creepy for you to assume she’s there specifically for you.”

            “You’re the one who’s creepy. You’re putting words in my mouth. You must have a low opinion of me.”

            “I think you have a lot to learn.”

            “You have a lot to learn, also. You’re the one who acts like you know everything about the city but you’re just one person and you don’t have control over my thoughts and you don’t have any clue what I’m thinking, anyway.”

            “It’s not my job to know what you’re thinking. That’s what a psychiatrist is for.”

            “I won’t go to a psychiatrist.”

            “You will.”

            “When…?”

            “As soon as you agree to it…”

            “In other words, I won’t.”

            “In other words, my co-worker can suggest a doctor for you. He knows a few doctors who have special offices where they come see their patients who are monitored.”

            “Does that mean what I think it does?”

            “If you don’t cooperate on the issue of having someone you can talk with, I’ll have to do things whether I have your agreement or not.”

            “In that case, I might as well get my own place.”

            “I’m still looking for somewhere affordable where you can live but it’s hard. I can’t trust you to live by yourself but all the monitored facilities are either filled or you aren’t quite crazy enough to qualify for them.”

            “You haven’t tried to institutionalize me, right?”

            “I’ve made plans in that direction.”

            “You didn’t act on those plans, I hope.”

            “I half-way acted on them but couldn’t finish.”

            “I’ll consider fate kind and that’s why you couldn’t finish.”

            “It’s more a matter of bureaucracy than kindness. I couldn’t complete any paperwork because you weren’t around and the places were already filled.”

            “If you really tried to institutionalize me, I’d be running quickly.”

            “My co-worker is good at finding people.”

            “Who is this co-worker you’re talking about?”

            “It’s not important.”

            “On the contrary, it’s very important. If he’s following me, I need to know who he is.”

            “No, you don’t. I didn’t say he was following you. I’m speaking hypothetically. You haven’t been quite bad enough for me to hire his services.”

            “Is he a co-worker or a detective you’re hiring?”

            “It’s not important.”

            “Okay. Then, it’s not important when I get out of here and you never see me again.”

            “Where would you go?”

            “It’s not important.”

            “Do you want to meet my co-worker?”

            “If he might be able to help me, I will agree to it. But, if I’ll be handcuffed to him or put in a room where he will continuously monitor me, it’s not a deal.”

            “These are only ideas we’re talking about. I’m not really planning on calling him and you’re not really planning on running away.”

            “Don’t be so sure.”

Chapter Three:

            “Hello. How are you, this morning?”

            “I’m doing fine. Thank you for the cup of coffee. I’m assuming you made that for me.”

            “Yes. You’re so thoughtful to thank me for it. I appreciate that. So, did you have a good sleep?”

            “I slept fine. Why do you ask?”

            “I’m just making small talk. I figured the third time is the charm.”

            “The third time for what…?”

            “It’s just an expression. I’m referring to how we weren’t really getting along during our last two conversations so I’d like to have more of a balance.”

            “I would like that. I can forget about what happened earlier and concentrate on the present moment.”

            “That’s great. I’m so proud of you. Wow, you’re doing really well. I’m impressed. You got up early and you don’t smell and you look good. Are those the new clothes I gave you? I washed them first so they wouldn’t stink when you put them on.”

            “I’d like to ask if you’re just saying you’re proud of me because you have little confidence in what I can do.”

            “That’s not how I meant it. I could have phrased it better. What I meant was, I don’t spend enough time complimenting you so it seems like I don’t care but I want you to know that I can make mistakes just as much as the next person. I can let you know when you’re doing well.”

            “I understand.”

            “That’s good. Are you planning on doing anything, today?”

            “It’s still early so I don’t know yet what I’ll do but I’ll probably go to the book store and browse and then I might spend time at the park and look at the view.”

            “That sounds great. It’s supposed to be a windy day today so you might want to walk slowly when you’re out and about. You wouldn’t want to slip and fall.”

            “I tend to watch where I’m going. But, thank you.”

            “You’re welcome. Do you want to sip more of your coffee?”

            “Are you in a rush for me to drink it?”

            “No. I just know that coffee can get cold if you don’t drink it right when it’s first poured into the cup. I don’t like cold coffee. Do you like your coffee cold?”

            “I’m more into the effect of coffee. It could be hot or cold, if it has caffeine. I need energy to do writing. I think I will take another sip. I seem to feel a little bit sleepy. The coffee ought to help.”

            “Coffee is known to do that.”

            “What brand is it? I taste something different than what coffee usually tastes like.”

            “You’re astute. I got it in a small café. I found it by accident. I had to get gas and I noticed it one block up from the gas station. The whole place was smaller than this living room but they roast their own coffee and it’s delicious so I bought a bag.”

            “Was it expensive?”

            “The coffee wasn’t. Something else I bought was a bit pricey but the coffee was reasonable. Nobody was there except for the cashier. In other cafes, I’ve heard people talking; not loud enough for me to understand what they were saying but their way of gesturing and enunciating words distract me. I could read a book but I can’t concentrate on anything because of them. They don’t do it on purpose but I’ve found that people can be oblivious to whether or not they’re distracting. Have you found that to be true?”

            “I’ve found it to be true when I’m geared up to put a lot of ideas on paper but suddenly I’ll hear a conversation that distracts me in the way you’re describing. They’ll act like they’re about to conclude but they’re still at it a half hour later. I don’t think of writer’s block as being the biggest deterrent to writing. Even someone with writer’s block can think of writing about the inability to write. The biggest distraction for a writer is interference. But sometimes I’ve found myself getting more creative after enduring an annoying conversation.”

            “I get your point.”

            “It’s almost as if it’s really a positive situation.”

            “I hear you. Some things can be seen in a positive light. I’m glad you’re having a fun time talking with me. I want the best for you. I do things with a positive attitude in mind.”

            “Well, your bringing me a cup of coffee definitely is positive.”

            “That’s wonderful.”

            “I’m still feeling a little different than how I usually feel but that’s okay. It’s nice to talk to you when you’re not in your usual mood.”

            “I’m never in the mood to be that way but I have to be like that. It’s only for your own good. There are times I would like to stop and have peace, also. I’m sure you could realize that.”

            “I do and I thank you for telling me. I don’t mean to argue. We’re having a pleasant time talking.”

            “I feel the same way. Would you like to drink more of your coffee?”

            “Why are you concerned about how long it takes me to drink my coffee?

            “I’m only asking because I don’t want to make a whole new pot. I wanted you to get the best experience you could have from this special blend.”

            “It almost sounds like you put something in it to make it special.”

            “I put love in the coffee.”

            “It would be interesting if love came in packets and people could buy it. Since love is like a stimulus, maybe someone can make a concoction that affects others like love.”

            “Music does that.”

            “Books can, too.”

            “What books have you read recently?”

            “I’ve been reading novels. I like surreal writers. I also like traditional writers but I’ve been in a mood for surrealism these last couple of weeks.”

            “You probably think that what’s happening to you is surreal.”

            “I’m at the point where I feel that anything can happen and it’s best to just enjoy the good times.”

            “That’s a great attitude.”

            “I’ve learned to think that way after the negative things that kept coming at me. I figured that pure existence itself is positive because existence is life.”

            “I’m happy you say that. I hope you understand that the things I do for you are meant as positive.”

            “It might not seem that way at the time but I know you generally have good intentions.”

            “I always have good intentions.”

            “Okay.”

            “I hope you really understand that. You might wonder about something later today but that’s not necessary. I mean everything in a good way.”

            “Did you do something I should worry about?”

            “I did something but you shouldn’t worry about it.”

            “What did you do?”

            “It’s no big deal. I made a concentrated effort to have positive thoughts about you.”

            “That’s fine. I wouldn’t think anything bad about that.”

            “I believe you but I just wanted to make sure.”

            “I’m curious why you would want to make sure.”

            “Well, some people interpret things in different ways. You might have a feeling about something and your first reaction is to panic but you ought to take time to think about how it’s really good for you.”

            “I don’t know what you’re talking about but I’m feeling nervous.”

            “That’s understandable. Whenever someone says something that sounds unusual, the other person gets nervous. But you can be calm.”

            “The best way for me to be calm is for you to avoid saying strange things that make me nervous.”

            “I’m only telling you because I want you to be prepared.”

            “How should I be prepared?”

            “I just want you to feel your best.”

            “Is that why you’re making me nervous?”

            “You’re only feeling nervous because you don’t understand the reasoning behind what I did.”

            “What did you do? You haven’t told me.”

            “I’ll tell you if you finish your coffee right now.”

            “Okay.”

            “That wasn’t hard to do. I’m proud of you. You’ll be feeling better soon.”

            “It sounds like you put something in my coffee.”

            “I told you I put love in it.”

            “Did you put something else in it?”

            “Stay calm.”

            “I’m not able to stay calm unless you say something that won’t make me feel panic.”

            “The stuff will help you deal with the panic.”

            “What stuff?”

            “You don’t need to worry about it now.”

            “Did you spike my coffee with stuff?”

            “It doesn’t matter. You already drank it.”

            “What did you put in my coffee?”

            “You’ve been stressed and I needed to make sure you had a good day. We were having such a nice conversation. Can we continue having it?”

            “Does this have to do with controlling me?”

            “Which guitarist is your favorite?”

            “Why?”

            “I’d like to buy you some music. What would you like to hear?”

            “I would like to hear that you didn’t spike my coffee.”

            “I didn’t spike your coffee.”

            “Thank you.”

            “I added things to it but I didn’t spike it.”

            “I hope you realize I’m not feeling calm now.”

            “That’s understandable.”

            “I’m in the mood to get violent.”

            “I know.”

            “I want to scream.”

            “That will change soon.”

            “I’m getting sleepy. I think I’ll go back to bed.”

Chapter Four:

            “Hello.”

            “What happened?”

            “You were asleep.”

            “Did something happen?”

            “I just want to be sure you’re okay.”

            “Why are you gripping my hand?”

            “I shook your hand to tell you how proud I was and you said you were going to leave so I was concerned.”

            “When did this happen?”

            “Right before you fell asleep.”

            “So, why are you shaking my hand now?”

            “I’m keeping track of you.”

            “This is strange. I’m getting up and leaving.”

            “That sounds like fun. I’ll come with you.”

            “I want to go alone.”

            “I’m concerned for your safety so we’re going together.”

            “I want to get a jacket. Can you let me do that?”

            “It’s not cold out right now. You look fine.”

            “You’re not going to grip my hand the whole time we’re out walking down the street, are you?”

            “Don’t think of it like that. I’m accompanying you.”

            “You don’t have to worry about me. I’m not going to get into any trouble.”

            “That’s not the point. I’m responsible for you. If you go to a clothing store, the salesperson might look at you funny. If I’m there to vouch for you, it will be better.”

            “What if I want to go to a restaurant?”

            “I’d like that.”

            “I’m not inviting you.”

            “We don’t have to eat. We can order coffee or tea. It’s a nice afternoon.”

            “Listen, I’ve had enough of your control issues. First, you make a list of rules and now you’re attaching yourself to me. This is going too far.”

            “I listened to my co-worker when he told me you could benefit from a walking buddy. Think of me as your walking buddy.”

            “What do you mean by a walking buddy?”

            “You have a friend in case of an emergency. Let’s say you go to the store and want to buy a bag of chips but, when you grab one from the shelf, another falls and you don’t watch where you’re going. You could slip. If you have a walking buddy, you can prevent it.  That’s all I mean.”

            “This is bothering me. If I agree to stay and not go out right now, will you let go?”

            “I have to think about it.”

            “You will let go eventually, correct?”

            “I told you I needed to think about it.”

            “How long do you need to think?”

            “It could be hours or days. I’m not sure. The longer you act like this, the longer I’ll hold on.”

            “Is that a threat?”

            “It’s just information I’m giving you.”

            “Suppose I stand here all day. Will that be better?”

            “I can’t speak for you. I wouldn’t know whether or not you think that would be better.”

            “You’ve been speaking for me many times. Why stop now?”

            “Could you please stop the sarcasm?”

            “I hope somebody comes here.”

            “Anybody who’d see us would agree I’m doing the right thing.”

            “In what universe…? The person would have to be from Planet Nut-Cake.”

            “You have to understand my situation. You haven’t been totally helpful as far as getting your act together, you know. You expect me to do everything. I have to pay the bills and I’ve given you extra money when you were running low and just wanted to buy a bagel with cream cheese. You don’t remember all the good I’ve done. The only thing I asked in the beginning, when you first moved in, was to tell me if you were getting home late so I could be prepared and bring the cats in my bedroom ahead of time. They like to roam through the living room late at night. If I don’t let them do that, they meow really loud and disturb the neighbors. You came home really late and didn’t even apologize or explain what you were doing. That happened at least six times. I can feel less anxious now because I’ll know where you are when you go out late.”

            “I want to eat at a restaurant.”

            “Why would you do that when you know I prepare dinner for us?”

            “You never told me I couldn’t go out and eat somewhere else. I’ve been to restaurants a couple of times while I was staying here.”

            “I didn’t know that. It’s a good thing I’m now accompanying you, so I can find out everything.”

            “I’ve only done it once or twice within the last month. I had brunch at an Italian restaurant.”

            “That can be expensive, you know.”

            “The one I went to had a light brunch that was only fifteen dollars.”

            “For an Italian place, that’s reasonable but you should have told me you were hungry so I could have fixed you something here.”

            “That wasn’t the point. I wanted to be independent of you.”

            “I’m not cruel.”

            “I want to do some things that are just for me. If you’re involved in everything, I’ll feel I have no life of my own.”

            “I could order food from somewhere so you can feel you have your own life, even though you’d be eating it here. We couldn’t do that a lot, though. But once in a while is fine.”

            “You don’t understand. I want to get out of the house.”

            “My food is good. You’ve told me.”

            “You’re not getting the point. It’s similar to when I bought a can of peanuts. I left it in my room so it could be independent of the food you buy. I wouldn’t have to go in the kitchen to get it.”

            “You need to keep food in the kitchen.”

            “It wasn’t a sandwich or milk or anything that would get all over the place. When I ate the peanuts, I went in the living room. It’s just that I didn’t want to store them with your things. When you went in my room and took out the can of peanuts and put them on the shelf, I realized how intrusive you could be. You had to look hard to find them. They were in my backpack. The lid was shut tight. I always make sure to keep the lid closed so I won’t make a mess.”

            “I wasn’t looking for a peanut can. I was straightening out your bed and I accidentally bumped into your backpack and I heard something move in there so I opened it and saw the can. That was really sneaky. Were you trying to test me?”

            “It could be thought of that way. If I hide something and find you’ve put it somewhere else later, that’s an indication you’ve been going through my things. I was worried you might do that.”

            “Your worries are over now.”

            “My going to a restaurant will be my assurance I can do something on my own.”

            “So, now you know why I’m your walking buddy.”

            “Can we compromise? We can walk together but please let go of my hand.”

            “I told you I’d think about it. Right now, it’s not a good idea.”

            “Would you let go if I let you make food?”

            “We have leftovers in the fridge.”

            “How are we going to eat anything? It’ll be awkward.”

            “You’re making excuses because you want to go somewhere dirty like the subway station and hang around a bunch of bad people. I won’t let you be that way. You’ll learn structure.”

            “I’ll agree to see a psychiatrist if you let go of me right now.”

            “If you keep talking about it, I’ll never let go. Right now, I’m telling myself that if you keep quiet for one whole hour, I’ll let go but you won’t stop talking so the time doubles continuously. We’re at two weeks of being stuck together.”

            “You can’t be serious about that.”

            “Okay. It’s up to four weeks.”

            “I’m not going to keep quiet and not say anything for four weeks, whether you’re holding my hand or not. How could I be sure you’d never do this again, after you’ve finished?”

            “You have no guarantee of it. I’m the boss here. I’ve decided we have to stay like this indefinitely because you’re too much of a wild card and can’t be trusted.”

            “You mean, as long as I’m living here, we have to stay together?”

            “You’ll need me when you live in a board-and-care home. You do better when you’re with familiar people.”

            “You’re not thinking rationally.”

            “I mean what I say. What I decide in the future is my business. We will cross the next bridge when we get to it. I need to keep you in line. This is my last resort.”

            “Would it help if I apologized?”

            “It always helps when you apologize. I like knowing you have decency and courteousness.”

            “I’ll try to act more like how you want me to behave.”

            “That’ll help.”

            “What do you want me to do now?”

            “I’d like you to stand up straight and breathe slowly. You’re breathing fast and the sound is distracting.”

            “Okay.”

            “In a few minutes, we’re going to walk to where my co-worker lives and we’re going to discuss your future.”

            “Will he do something drastic to me?”

            “You’re at it again. I thought you said you’d behave.”

            “Please forgive me. Okay, we’ll go to your co-worker. What will we talk about?”

            “He hasn’t met you yet and he needs to assess your competency level. After he asks questions and you’ve answered, he’ll tell me his opinion. He knows a lot of people in the mental health system and he’s well-versed in how they do things. He can get certain people on our side and you can get the help you need.”

            “Will he put me in an institution?”

            “You’re not behaving.”

            “I’m just asking a question. I have a right to do that.”

            “I don’t know what he’ll decide. The only way I’ll consider letting go of your hand is if you cooperate. Do we have a deal?”

            “Yes.”

Chapter Five:

            “Hello, Sally. Hello, Richard. I’m Henry Yezierska. I work with Sally. I have heard various things about you. I am glad we can finally meet.”

            “What have you heard about me?”

            “I sense you are putting up a stance of distance. That might not be to your benefit since I am here to help you.”

            “I’m not putting up a stance of anything.”

            “Why does it seem like you are?”

            “I asked what you heard about me. I was just curious. I wasn’t trying to argue.”

            “Sally, would you agree that Richard is in a bad mood?”

            “Would you like me to call you Henry or Mr. Yezierska?”

            “Richard, we’re not on good enough terms yet for you to call me anything. You can just answer questions when they are presented to you.”

            “Are you saying you don’t want me to say anything other than answers to your questions?”

            “I don’t want to give strict orders like that but I would appreciate if you control any impulses you have to act up. We’re here to assess things about you. I’d like if we can get through this without incident.”

            “I’ll be on good behavior.”

            “We shall see. I’m not so sure you’ll stay non-violent. I have a bad feeling about you. Sally, you haven’t said anything yet. Why?”

            “I asked Sally to do me one favor and she said she would do it once.”

            “What was the favor? I can’t discern what it would be from her facial expression.”

            “I asked her not to talk during this meeting. I said that I feel self-conscious when she interrupts me and I tend to say things I don’t mean.”

            “Sally doesn’t have to talk if she doesn’t want to on her own accord but I think it’s wrong for you to force her not to talk.”

            “I didn’t force her. I asked politely if she could not do a lot of talking.”

            “If she’s looking after you, I don’t see how you can ask for that type of favor. I think you are wrong and I have a lower opinion of you even more so than during the first split-second you walked in the door. I do know I’m not going to give you a positive assessment. The only thing I can say which might not make you totally nervous is I will judge your answers fairly. If you say something that sounds halfway intelligent and thought-out, I won’t pretend you didn’t. If I see you in a dark alley I might interact with you in ways that will be totally different than what’s going on now but, as long as we’re in my office and under the guise of an assessment, I will stay professional with my approach.”

            “Thank you.”

            “You sounded genuine when you said that. If you continue in that vein, I might raise my opinion of you. Let’s see how this goes. But, before we begin, I hope you understand why Sally is gripping your hand.”

            “The reason I asked her to be quiet is because I feel her holding me is statement enough.”

            “When you put it that way, I see your point. As far as I’m concerned, the important thing is you stay put.”

            “I feel she is controlling me so my asking her to let me do most of the speaking is my wanting some mercy. I’m asking for the least little bit of individual expression.”

            “You’ll have your chance for individual expression when you reply to my questions. Again, do you understand the reason why she is holding you?”

            “In a warped sort of way…”

            “What do you mean by that? Are you saying you have a warped mind so anything you understand will be warped in the understanding?”

            “No. I’m saying that the reasoning is warped but I understand it.”

            “So, you understand it in a logical way. You might think the logic is warped but your understanding of it is not warped. Correct?”

            “Okay.”

            “In that sense, you were incorrect when you said you understood in a warped sort of way.”

            “I just wanted to answer and didn’t think about what I said in that much detail.”

            “If we’re going to do this questioning successfully, you’ll have to be very specific and detailed with everything you say.”

            “Thank you for explaining that. I’ll do the best I can.”

            “I like that response. Each person can only do the best he or she can. There will be mistakes made but that is why we need tests. If there was a universally established measurement of what is best, some people might fit it and others wouldn’t. But everyone is flawed. Some people’s flaws are more problematic than others’.”

            “I agree.”

            “Whether you agree or not is irrelevant because I was stating fact.”

            “I didn’t mean to offend you.”

            “You weren’t aware of whether or not you offended me because you’re too self-conscious to think of what your actions do to other people.”

            “Okay.”

            “I’m not sure whether or not you’re being agreeable as some sort of trick. Anyway, I still don’t know if you realize why Sally is gripping your hand.”

            “She told me why.”

            “I’ll tell you, also. She thinks it’s a miracle you haven’t been locked up already and she wants to make sure you get fixed.”

            “Okay.”

            “Do you really think so or do you mean that as another way of saying you acknowledge me?”

            “I’m acknowledging you.”

            “So, you don’t think her behavior is okay?”

            “As soon as she lets go, I want to run off.”

            “We know a lot of people so you wouldn’t just be able to run off. Where do you think you’d go?”

            “I meant it more like I’d want to spend some time alone so I could think about what happened.”

            “You could think about it now. You don’t have to wait until later to think about it. But, you didn’t answer my question. I asked where you would go if you ran off.”

            “Well, if I didn’t mean it in that way, I wouldn’t be running anywhere.”

            “You said you would spend time alone to think so you would go somewhere. You’re being inconsistent in your answers.”

            “I would probably go to a park and sit for an hour or two.”

            “Would you like to address why your answers are inconsistent?”

            “I just gave you the answer you wanted.”

            “Before that, your answers were inconsistent. I’d like to know why.”

            “My guess is because that’s how my mind thinks.”

            “Now we’re getting somewhere. You’re admitting your thought process is flawed. That’s a good thing because you’re honest about it but it’s a bad thing if the flaw is too big.”

            “Can I ask you something?”

            “I’ll allow it.”

            “Were you who told Sally to grip my hand?”

            “No. That was her idea but she mentioned it to me and I didn’t tell her to forget it. Right now, it suits you.”

            “I’m stuck with her and other people are looking at me like I’m an idiot.”

            “Which people are looking at you? I’m assuming you think there are invisible people in here.”

            “I’m talking about the people who look at me when we’re walking outside.”

            “You’re not walking outside right now. Whatever happened earlier is in the past. You were using the present tense.”

            “Okay. When I was walking down the street earlier, with Sally, I noticed other people looking at me and they seemed puzzled.”

            “Perhaps they were thinking about their own lives. You can’t assume they were all thinking of you.”

            “I didn’t see anybody else in my type of situation. If I were to see it, I’d look at the person and I’d be puzzled.”

            “I’m not saying nobody looked at you. I’m sure one or two people noticed and quickly forgot it. But you are deluded if you think your situation is so important that everyone else in the world will be looking at you.”

            “I’d like to start with the actual questions.”

            “What, in your mind, is the difference between what I’ve already asked you and an actual question?”

            “I don’t mean to be rude but I think we’ve been talking a long time and we haven’t proceeded to an actual quiz yet.”

            “This isn’t a quiz like on a game show. You’re not going to win a washing machine if you guess correctly what’s inside box number two. What I’m doing now is called preliminary testing. I’m getting a sense of who you are and then I can figure on knowing which type of questions I’ll give in the assessment process. So far, I’m getting a good sense on the type of person you are.”

            “You’re getting a sense of me having to endure something awkward.”

            “I’ll determine what I sense. You’re assuming to know something before I tell you. That’s interesting and helps me discern your mental state.”

            “Wouldn’t your mental state be on edge if someone gripped your hand?”

            “You’re being assessed regardless of your circumstances. You need to go through this testing, whether your hand is gripped or not. You can’t stop it.”

            “The testing isn’t what’s bothering me as much as the gripping.”

            “Sally isn’t going to let go. Stay calm.”

            “You don’t have my best interests at heart, do you?”

            “If you were living on your own, you could have a say as to the quality of your life. You did live alone and now you don’t. You had apparently screwed up a good thing. This assessment is to determine if you can ever be trusted.”

            “Would it be wrong for me to want to know your opinion of me so far?”

            “It isn’t wrong per se for you to have that curiosity and I can easily tell you my assessment as of this moment. Is that what you want? I can make an official report based on what we’ve covered so far, if you insist. It would save me time and I wouldn’t mind that one bit. However, you might not like the assessment.”

            “I’m losing my patience.”

            “I could see you were impatient the moment you first walked in. I can make my report and give it to the people who will then determine what to do with you.”

            “Okay, I’ll stop acting uptight. I realize this is nothing personal for you. Sally asked you to test me so I shouldn’t blame you for that.”

            “You shouldn’t blame Sally, either. You should blame yourself for going through a situation that called for this outcome. I believe I can start the official line of questioning now.”

            “I’m ready.”

Chapter Six:

            “How do you feel right now?”

            “Is this the first question?”

            “Yes.”

            “I feel like a man who is watching a movie and doesn’t know what will happen next. I paid my ticket but I have no clue what I’m paying for.”

            “Is this how you feel generally when you’re asked questions?”

            “Is this the second question?”

            “That’s how it works.”

            “I can’t give an all-inclusive answer to that. If the question is good-intentioned, I feel okay about it. If the question is inquisitive, I tend not to answer.”

            “Was this question good-intentioned or inquisitive?”

            “Overall, I’d say it was inquisitive but with some good intentions. I had no problem answering it.”

            “Does that mean you had no disabilities preventing you from answering it or you had no negative bias towards answering it?”

            “I had no negative bias.”

            “When was the last time you were angry at a situation but you kept the anger to yourself?”

            “Are you referring to an anger that is extreme or a mild irritation that can be easily overlooked a few minutes later?”

            “I’m curious about an extreme anger.”

            “I’ll have to start with something pleasant and then work up to the anger, if that’s okay.”

            “I’m listening.”

            “During December, last month, the family had holiday dinner together.”

            “Do you use the word holiday instead of Christmas for a reason?”

            “I’m using the general term holiday because, as you might understand as I continue, the dinner wasn’t about a specific holiday but more a general sense of the holiday spirit.”

            “How close to Christmas was the situation you’ll be describing?”

            “I’ll answer you if I can interject an opinion on what I think about Christmas.”

            “That’s fair.”

            “I’m a universalist. That means I don’t have a steadfast belief in an individual deity called God. I believe everything and everyone is a part of the continuous process of the universe as it creates and changes itself. I can’t be against any particular deity but I don’t adhere to a specific one, either. The event I’ll be describing didn’t happen on Christmas day. It happened two days before Christmas.”

            “I might have to make a split between my professional assessment and my personal but I’d like you to continue.”

            “The situation happened during an evening without my foster family. I don’t really consider anyone to be a part of my real family except for how my foster family is my real family according to my universal way of thinking.”

            “I want to interject a joke. This is sounding like a Kerouac monologue nobody would care to read.”

            “I give thumbs up to that. Sally was a concerned citizen who knew my foster family. She was a friend of the woman I would call my real mother even though she did not give birth to me. Sally invited us to a holiday dinner. The rest of the family said no thank you but I accepted the invitation. Sally invited the family next door to her and the only one who accepted the invitation was a daughter. I was upset because, when we all went to the upscale restaurant to eat, the neighbor’s daughter was late and, when she finally showed up, she didn’t act like she knew this was a social event. We were in a restaurant in public and the daughter acted disingenuous as if she wanted to eat the meal and get it over with. Now, that did annoy me but that wasn’t the clincher. I had mentioned how I felt to Sally and she criticized what I said. I told her that I figured the daughter could at least have a sense of understanding where we were and pretend to enjoy the meal. Sally got on my case and told me everything was fine and I needed to adjust my thinking. I felt she was criticizing my judgment too much, especially since my intent was to let her know I was on her side. I kept it to myself because I didn’t think I would see Sally too often but now I realize I probably should have spoken up back then because now things are out of control.”

            “Are you feeling weak?”

            “Why?”

            “This sort of questioning is draining on one.”

            “If I must be honest, I feel like I’m carrying a huge backpack and now I don’t think I can continue.”

            “Do you blame Sally or me?”

            “I’m too tired to explain.”

            “It would be better if you did explain because that’s what we’re here for.”

            “I don’t think I can.”

            “Is it because you didn’t eat enough food within the last couple of days or is it because Sally gave you a negative text message?”

            “It could be both. Could we please just speak about positive things right now? I’m feeling not good enough to continue this questioning.”

            “Is it true your foot was asleep and there was no movement until your phone charged?”

            “That did happen but I didn’t tell Sally about it.”

            “Did you overhear her yelling at someone that Judy Garland played Eva Peron in Evita?”

            “I know she didn’t play in it but that’s what I heard.”

            “Either that or it’s what you think you heard.”

            “Is this considered positive conversation?”

            “It’s positive because you’re continuing to talk.”

            “Is it considered positive when I’m very weak but I’m just barely able to answer?”

            “How do you feel right now?”

            “I’m hoping Sally will let go.”

            “Do you really know she is holding on or can you consider this a figment of your imagination?”

            “I wish I could consider it a figment of my imagination. I bought Muscle Milk and an antioxidant fruit drink. That was all I could eat yesterday. I had some watermelon, though. I forgot about that.”

            “Did you forget because you didn’t do it? What kind of toxins do you really think you have?”

            “What I’m saying is I had to put on a nature sound of rain on a tin roof to drown her out.”

            “Did you spend some time at Riverside Park?”

            “I did and I was fine. There was another guy there but he didn’t bother me and I now assume he was waiting for a friend. But Sally would be nervous and say I shouldn’t hang out there because people could hurt me.”

            “Is it true she said that or is it true you imagined she said it?”

            “This questioning is draining. I already told you that. Can we speak more positively? I already asked that and you said okay. Have you ever heard of a very draining experience that you can’t handle at first until you get that last little bit of reserve energy working in your favor? The people at the New York Public Library; some of the workers are physically drained. I feel like I’m one of them.”

            “Do they influence you to be weak?”

            “No but they make me feel I’m not alone.”

            “Sally makes you feel that way.”

            “Creepily so…”

            “I hope you understand the reason for all this. Do you remember having an infection?”

            “Yes. The doctor had to give me medication. I was loused up and I didn’t think I could make it home but a friend mercifully arrived and brought me back.”

            “Did you know Sally thought your friend was a drug dealer?”

            “Why? Is it because I told her I had to go to the doctor and get some medication?”

            “Yes.”

            “What type of food do you eat?”

            “I’m not a nutritionist but I’m sure the food I eat is much healthier than yours.”

            “How would you figure?”

            “I don’t wig out like you do when people suddenly speak on cell phones and disrupt my thoughts. You ought to write about that. I’m sure it happened to you.”

            “Maybe not….”

            “You contradict yourself.”

            “So do you.”

            “Does that mean we’re both contradictions?”

            “Perhaps…”

            “Maybe there is something wrong with me but maybe there is something wrong with you.”

            “You’re puzzling me.”

            “Cottage cheese…”

            “What does that mean?”

            “Backgammon…”

            “Maybe we’re done.”

            “Great.”

            “Noodle sauce…”

            “Picture…”

            “Leg…”

            “Frontier…”

            “Sheep…”

            “This is reminding me of something.”

            “What…?”

            “A surreal novel… Maybe we could collaborate on one some time.”

            “I still need Sally to let go of my hand.”

Chapter Seven:

            “So, are you feeling better?”

            “The doctor asked a lot of questions.”

            “It was his job.”

            “He continued asking me a lot of stuff and some of it made sense and other stuff didn’t and I feel we were there for eight hours.”

            “We were there for ten.”

            “That’s way too long. Anyway, I’ll just keep a positive attitude and hope for the best. Maybe he can help me find a place so I can do my own thing and not be a burden on you anymore.”

            “You’re not really a burden. I appreciate helping you.”

            “Okay. I’ll accept that. I’m too tired to question it. Can you let go of my hand now?”

            “We need to stay together so when the new landlord sees that the two of us are renting a place together, he’ll know we’re joined so he might be willing to charge for only one person.”

            “You’re not going to live with me and keep shaking my hand for years and years!”

            “You weren’t able to handle your life by yourself so now I can’t trust you.”

            “Please let go of me.”

            “Don’t get upset.”

            “You probably want me to go insane but I will keep calm.”

            “Would you like some tea?”

            “No.”

            “Would you like your tea with cream?”

            “I don’t want any tea.”

            “How do you like your eggs?”

            “I don’t want any eggs.”

            “Please just answer the exact question I’m asking. How do you like your eggs?”

            “When I want eggs, I usually like them soft boiled in a cup, mixed with toast and salt and pepper. I like the runny yolk to soak into the bread and let the bread get soft.”

            “How do you like your eggs when you don’t want them?”

            “What do you mean?”

            “When you want eggs, you like them soft boiled. But, when you don’t want them, how do you like them?”

            “I don’t know how to answer that question. I guess I wouldn’t want them chasing me and trying to steal my money.”

            “How would you like them cooking-wise?”

            “I told you I like them soft boiled.”

            “But that’s when you want them. How would you like them if someone made them for you when you said no thank you?”

            “I don’t know. I guess scrambled.”

            “With cheese…?”

            “Maybe…”

            “Your answer has to be ‘yes’ or ‘no.’”

            “Okay. ‘Yes’ or ‘no’ to cheese…”

            “Which one…?”

            “Scrambled eggs are good with or without cheese but, with cheese, the eggs don’t need to be salted.”

            “Do you prefer your scrambled eggs with cheese and no salt or plain with salt?”

            “Plain eggs are fine without salt.”

            “Why did you say that eggs with cheese don’t need salt if you didn’t need to mention that?”

            “Because you’re overwhelming me with a lot of useless questions you don’t need to ask.”

            “How does that affect your answer?”

            “I’ll let you figure that one.”

            “No. You need to figure it. Do you prefer eggs with cheese or plain?”

            “Either one is fine.”

            “How could either one be equal? You might like either one but I’m asking you your preference.”

            “My preference is for me to eat eggs when I want them and I like them best when they’re soft boiled.”

            “We already covered that ground. I’m talking about how you like eggs when you don’t ask for them and someone makes you eat them. How do you prefer them?”

            “I like them scrambled.”

            “Cheese or plain…?”

            “Plain.”

            “Salt or no salt…?”

            “A little bit of salt is fine.”

            “It’s fine but is it your preference?”

            “Yes.”

            “How much is a little salt?”

            “A few shakes from the saltshaker.”

            “Which saltshaker…? The one with salt or the one with sugar…?”

            “The one with salt…”

            “The gray one or the blue one…?”

            “The gray one…”

            “Do you like your eggs salted while they are cooking or do you like them salted after?”

            “After.”

            “After they have just finished cooking or when they have been transferred to a plate?”

            “Right after they have finished cooking.”

            “Do you like any seasoning on your eggs other than salt?”

            “Pepper…”

            “What else?”

            “It’s optional.”

            “When you say that, do you mean that I could put any seasoning at all on the eggs and you would eat them?”

            “As long as it was a reasonable seasoning…”

            “Is thyme a reasonable seasoning?”

            “It would be okay.”

            “You say it would be okay but does that mean it would be reasonable?”

            “Yes.”

            “Sage…?”

            “Yes.”

            “Cinnamon…?”

            “No.”

            “Paprika…?”

            “Yes.”

            “Dill…?”

            “Yes but not combined with any of the seasonings you already mentioned.”

            “Bay leaf…?”

            “Yes.”

            “Chocolate syrup…?”

            “No.”

            “Vanilla syrup…?”

            “No.”

            “Caraway seed…?”

            “No.”

            “Peppermint syrup…?”

            “No.”

            “Saffron…?”

            “Yes.”

            “Savory…?”

            “Yes. How many more seasonings, spices and condiments are you going to mention?”

            “How many more would you like me to mention?”

            “None…”

            “Okay. But, since you have the best team on your side, acting on your wishes, there has to be a blueprint of everything.”

            “What blueprint?”

            “You want those on your team to help you whenever you need them.”

            “Which team do you mean? Who do I have helping me?”

            “Me you have.”

            “Why not just say, ‘You have me’?”

            “Because that puts you in the front and you’re not ready to be the significant one, yet. I’m the significant one. I could say you have me but it’s morally better to say me you have.”

            “It’s like you’re the assistant who’s more important than the celebrity.”

            “Except, in your case, I’m the celebrity and you’re assisting me by allowing me to guide you.”

            “‘Me you have.’ That sounds really strange. It’s awkward.”

            “Well, this is also awkward but we need to do it and so far it’s fitting.”

            “I think I’ll take the doctor’s offer and collaborate on a surreal novel with him.”

            “He wouldn’t do that. He just knows you like to write so he added some things in the questions to provoke your creative mood. He could care less whether or not you write another word.”

            “Have you ever written anything?”

            “I’ve written things. I’ve written grocery lists and directions for the cable guy to turn on the right street because the street signs are small.”

            “I commend you for at least making enough of an effort to write that much. I’m proud of you.”

            “You should be proud of me. I’m your caretaker.”

            “Okay, take care.”

            “I am.”

            “I mean, goodbye.”

            “No.”

            “Really…?”

            “Yes.”

            “We’ll see about that.”

Chapter Eight:

            “Richard, how did you get away from Sally?”

            “Hi, Lloyd… It wasn’t easy. How did you find me? How did you find out about what happened?”

            “Someone mentioned it in passing. I forget who. I just happened to walk in this direction and you’re here. How did you escape?”

            “She finally went to sleep. It took a long time for me to remove my hand from hers because I didn’t want her to wake up but I eventually got away.”

            “What are you going to do now? It’s not exactly ideal weather for sleeping outdoors.”

            “I’ve been spending the last several hours thinking about that. Right now, I’m safe. She doesn’t know where I am.”

            “How long do you plan to sit here?”

            “I’m willing to stay all night. I’m tired and don’t want to get up now. It’s much better than living with Sally attached to my hand.”

            “I can see how that would irritate a person. Do you have enough money to rent a hotel room?”

            “It depends upon the quality of the hotel and if I want to do that instead of saving my money for food.”

            “Do you have enough money for the rest of the month?”

            “If I go to the cheaper stores, I can get things that are filling and I’ll be okay.”

            “What about next month?”

            “My money will come then and I can plan on the future.”

            “How did you get to live with Sally?”

            “I’m too tired to tell you everything but she helped me get my monthly check and she was a friend. When she let me stay with her, I realized it was a mistake.”

            “Would you like to stay at my place?”

            “That would be great. I’m sure it’ll be better than what happened at Sally’s.”

            “It’s possible. Do you have any clean clothes?”

            “These clothes are clean. All my other clothes are at Sally’s.”

            “I have some things you can wear. Later, I can go to Sally’s and get your clothes and let her know you’re staying with me.”

            “I would prefer you not tell her I’m staying with you.”

            “How else could I explain why I have your clothes?”

            “You could say you saw me and I asked you to get my clothes.”

            “Where should I say I saw you? She’ll want to look for you.”

            “That’ll be the case, anyway. At least she won’t be able to find me.”

            “She will if I tell her where you are.”

            “You don’t have to do that.”

            “But if she asks why I’m getting your clothes, I have to tell her something.”

            “You can tell her a location that’s not at all close to where your place is.”

            “How could I do that if I tell her where you are?”

            “Aren’t you listening to me? I’m saying you don’t have to tell her the truth.”

            “It’s not a matter of that. If I tell her you’re with me, she might not look for you.”

            “Yes, she will. If you tell her I’m not with you, she’ll still look for me but she won’t know where to look.”

            “If I tell her you’re not with me, she’ll already see that and she’ll ask me where you are.”

            “We can go through this over and over again and it won’t do any good.”

            “We can talk about something else.”

            “I’d like that.”

            “Do you have any toiletries like a toothbrush or deodorant or nail clippers or comb?”

            “I have all those things at Sally’s. I can’t get to them right now.”

            “You could. I’m sure she’ll understand.”

            “If I go there now, she could still be asleep so that’s a possibility.”

            “You ought to go when she’s awake.”

            “Why would I want to do that? She’ll want to grab my hand again. You’re insane.”

            “She won’t grab your hand again.”

            “How can you be sure? Will you wait outside for me?”

            “No. I won’t be anywhere around you.”

            “Will you be around the block?”

            “I’ll be at home.”

            “What good would that do?”

            “You can call me when you get everything.”

            “By that time, she’ll do something to drive me crazy.”

            “I’ll help you when I show up.”

            “You’ll help me go crazy?”

            “That’s funny. Really, it was a suggestion. I realize you don’t like the idea. We don’t have to do that. Let’s not think about it until later. I’m surprised I’m out here on a walk. I couldn’t sleep because my neighbor was irritating me when he walked in his bathroom. I could hear him. I wanted to pound on the wall so he’d know he’s not on a desert island but in an apartment complex where people live in close proximity to each other and he ought to think about others before he coughs loud like he does. I don’t want to talk about him now. We’re talking about you. I’ll let you stay with me but you need to take a shower and let me wash the clothes you’re wearing. You say they’re clean but, if you’ve worn them all day, they’re bound to stink. I’m not too picky about many things but bad smells irritate me. If I smell something bad, I can be an ogre. Otherwise, I’m the nicest guy you could ever meet. Are you fine with what I’ve said?”

            “I’m sure you’re not going to be anywhere near as bossy as Sally.”

            “I’m far from it.”

            “I’ve known you the same amount of time as I’ve known her. You’ve always been cool with me.”

            “I have a few rules and you’ll need to abide by them if you stay with me.”

            “I’m listening.”

            “When you cough, you need to cover your mouth. If you don’t do that, I’ll sit by you all hours of the day and wait for when you cough and then I’ll hand you a tissue.”

            “You won’t need to do that because I’ll be on good behavior.”

            “Okay. Have you ever gone to a café and you use the restroom and, when you get back, someone is sitting at your table? They do it because there are few tables available.”

            “I’ve seen it happen.”

            “When you get back from the bathroom, you don’t want to smell bad. The person could be from another country. When they return home, they’ll tell their friends about our country and how people stink.”

            “You’re proposing an extreme situation that would only happen in the rarest of circumstances.”

            “A lot of things we do that we think are ordinary could trigger other occurrences that are extreme.”

            “Aren’t you sounding a bit preposterous?”

            “No, I’m not. What if the person was from Germany? He could be from Brazil. He could have arrived to the United States on a boat. He could have arrived on a jet. The point is that you don’t want to offend him.”

            “If you keep up this type of talking, I might not take you up on your offer.”

            “I apologize. I do want you to stay with me. I think I can help you. Sally was a bit overbearing but we’ve been friends a long time and never had any type of problems with each other. Do you agree?”

            “I do and I apologize, also. It’s late and I’m outside and I’m not thinking clearly. You’re probably making sense and I can’t see it, now. Yes, that ought to be it. I’ll do what I can to abide with what you say.”

            “I know you will.”

            “Thank you for the offer. You’re a life saver.”

            “If you’re going to come home later than ten o’clock at night, you’ll need to text me for two reasons. One reason is I might be planning on sleeping and I don’t want to hear some loud noises and think a burglar sneaked in the apartment. The other reason is I’ll be thinking about you during the day and I’ll be counting the seconds until you get home so, if you tell me ahead of time you’ll be out later than ten o’clock, I won’t have to call the police.”

            “You wouldn’t really call the police, would you?”

            “You won’t forget to text me, right?”

            “You sound obsessive.”

            “I’m obsessive about a few things but not many.”

            “Are you really going to be this extreme? I’m thinking you ought to leave.”

            “I’m only coming on strong now because I see you’re outside and you had a good arrangement with Sally and I know what you went through at your last place. I won’t harp on you when it comes to what I’ve been mentioning. If you smell once in a while, I’ll just ask you to use deodorant and if you cough loud I’ll just give you a look to remind you. I have my own life. Your situation won’t be permanent. I’ll help you get your own apartment. If you’ll need me to handle your finances, I’ll take over so Sally won’t need to be your payee.”

            “That sounds good. When can we go to your place?”

            “We can go right now. Are you ready?”

            “I might need to rest here for around twenty more minutes. Is that okay?”

            “We can make it thirty minutes.”

            “That would be good.”

            “I’m glad you have me as a friend.”

            “That’s a lot better than Sally saying, ‘Me you have.’”

            “I’ve heard people say that.”

            “It’s strange.”

            “I’ve heard worse.”

            “It’s like she was saying, ‘Me, you have. You, I don’t have.’”

            “But didn’t she have your hand?”

            “That’s different. She didn’t have my integrity.”

            “She has plenty of integrity.”

            “I mean, she wasn’t able to take away my sense of self-worth.”

            “I should hope not.”

            “So, if I stay with you, things won’t be like they were at Sally’s?”

            “They won’t be like how they were at Sally’s.”

            “I’m ready to go now. We can walk together.”

            “That sounds good. You won’t have to think about her anymore. I’m now calling the shots and I’ll head you in the right direction.”

            “I’m ready.”

Advertisements

Me You Have: Історія

FRONT COVER

Фотографічне зображення надано:

http://fiverr.com/msphotoshop

                    Глава перша:

                    – Отже, ви зробили свою пральню?

                    “Так.”

                    “Сьогодні …?”

                    “Ні.”

                    – Ви повинні зробити свою пральню.

                    – Я сказав, що я це зробив.

                    “Щось говорити і робити це не те ж саме”.

                    – Ти мене не запитував, коли я це зробив.

                    – Я припускав, що ти сказав би мені, коли ти це зробив.

                    “Я відчуваю себе незручно, коли ви питаєте мене про тривіальні речі, тому я забуваю додати деталі”.

                    “Які деталі ви забули додати?”

                    “Дні …”

                    “Ви говорите мені, що пройшли багато днів після того, як ви зробили свою пральню”.

                    – Це не те, про що я говорю. Я кажу вам, що я зробив свою пральню.

                    – Ви це робили багато років тому, і ви повинні були його вмовити.

                    – Я зробив це вчора.

                    – Дійсно …?

                    – Тому я забув згадати, коли я це зробив. Ви мені не вірите. Ви сумніваєтеся.

                    – Я ставлю питання. Це відрізняється від сумніву в дійсності. “

                    “Ви робите і те, і інше.”

                    “Я не. Я хотів би знати, чи ви сьогодні зробили свою пральню, а ви сказали “ні”.

                    – Але я зробив це вчора.

                    – Я це знаю зараз. Якби я не запитав вас про це, ви б не сказали мені, і я б не знав.

                    “Чому б не понюхати мене і з’ясувати, чи чиста моя одяг?”

                    Тільки тому, що одяг, який ви носите, може бути достатньо чистим, щоб не пахнути, вони могли б не бути очищені, ані залишитися у вашому одязі. Ви могли б поставити на дезодорант, який ви повинні зробити в будь-якому випадку. Чому ви не одягаєте дезодорант? “

                    – Я все це надягаю.

                    “Коли…?”

                    “Коли мені потрібно зробити це …”

                    – Ви навіть не знаєте, коли потрібно використовувати дезодорант.

                    “Я знаю.”

                    “Коли…?”

                    – Чому ви запитуєте мене?

                    “Я хочу знати. Чому ви засмучені, що я запитую? “

                    “Я не засмучений”.

                    – Ви засмучені.

                    “Так і ви.”

                    – Я прошу тільки тому, що мені це важливо. Оскільки ви втратили своє місце минулого місяця, вам потрібна моя допомога. Я погодився допомогти вам, але я згадав, що будуть правила, і ви сказали, що зрозуміли.

                    – Добре, ви засмучені.

                    “Це дратує мене, коли ти кажеш це, тим більше, що ти знаєш, наскільки я дбаю”.

                    – Оскільки ви задаєте багато питань, я можу задавати питання. Це те, що ми робимо. Ми задаємо питання. “

                    «Вам не потрібно вказувати на очевидне для мене. Я знаю, що ми задаємо питання. “

                    “Ви просите те, що має бути очевидним”.

                    “Ні. Я повинен запитати вас про це через вашу ситуацію. Якщо б ви були в змозі зберегти своє місце, вам не потрібно було б мене обманювати. Я маю на увазі, ви б не хотіли, щоб я порадив вам.

“Слово” нагрудник “є більш точним.”

                    «Я сказав, що на аварії. Я не мав на увазі.

                    “Я думаю, що це доречно”.

                    – Якщо людина допомагає кому-небудь, це не прикро. Ваші сусіди скаржилися на вас. Вони сказали, що ви були брудними, і вночі грали гучну музику.

                    “Хто сказав, що? Ви розмовляли з будь-якими моїми сусідами? “

                    “Керівництво говорило з ними. Керівництво сказало мені, що сусіди намагаються слухати їхню музику, але твій заважає.

                    «Вони грали на військових маршах під гучні томи. Я грав на тихій класичній гітарі. Менеджмент не мав ніякої художньої чутливості, тому вони мене засмутили.

                    “Я не знаю, наскільки це правда.”

                    “Як ти міг? Як ви могли дізнатися правду про це?

                    – Я вірю в те, що мені сказали. Сусіди не будуть брехати.

                    – Так, вони б. Але, навіть якщо вони сказали правду, яка б правда не була в їхніх викривлених розумах, керівництво було б крутити його навколо і сказати вам те, що не було повністю точно, тому що вони хотіли, щоб я пішов. Єдиною взаємодією, яку я мав з сусідами, було те, коли вони хотіли швидко привітатися в коридорі. Ми ніколи не казали нічого іншого один одному, але, з їхньої мови тіла, я б не здогадався, що вони мали проблеми зі мною. Але управління було іншою справою. Більшість орендарів скаржилися на багато речей, і я ніколи не скаржився. Керівництво хотіло, щоб усі з будівлі виходили так, щоб оренда могла піднятися. Вони вибрали мене, тому що я не відповів. Але я не знав, що до останньої хвилини, коли я бачив повідомлення про виселення на моїх дверях, не було жодної боротьби. “

                    – Ви мені все це сказали, і я не забув. Але що, звичайно, це стосується вашої білизни?

                    – Ти не пам’ятаєш, що я сказав тобі, що вчора в мене білизна?

                    – Так, але що з управлінням у вашій старої будівлі має справу з білизною? Я знаю, що ви не зробили свою білизну, коли ви там жили.

                    “Я робив.”

                    “Як часто…?”

                    – Чи будемо ми знову мати таку ж розмову?

                    “Тобі вирішувати. Якщо ви збираєтеся ухилятися від усього зі мною, то відповідь – так.

                    – Я вчора зробила білизну. Я все це зробив. Це чисто.

                    “Якщо ви говорите мені правду, то я не повинен задавати вам наступні два питання”.

                    “Я припускаю, що наступні два питання пов’язані з тим, чи я чистив весь одяг, і чи використовував мило”.

                    “Частина про мило була третім питанням, і я не збиралася її опускати”.

                    “Я використовував мило”.

                    – Чи використовували ви мило, коли пралили?

                    “Так.”

                    – Я прошу, тому що ви могли б тільки вимити руки і подумали, що цього достатньо. Але якщо ви робите білизну, вам потрібно покласти мило в пральну машину, і вам потрібно виконати всю білизну.

                    “Ну, я не збираюся стукати у двері наших сусідів і запитати їх, чи можу я зробити їх пральню”.

                    “Це добре. Ви повинні зосередитися на собі ».

                    “Правильно”.

                    “Я мав це на увазі.”

                    “Я знаю.”

                    “Дійсно, на ваш обмежений дохід, ви не можете витратити багато грошей на прибирання чужих пралень, тим більше, що ви не робите всіх своїх”.

                    “Я говорив вам, що зробив всю свою пральню”.

                    – Включаючи постільну білизну?

                    “Я не зробив постільна білизна”.

                    – Тому я прошу вас. У мене було відчуття, що ти забув щось зробити. “

                    “Причина, чому я не зробив постільна білизна, це тому, що я не сплю під покривалами.”

                    – Ви не?

                    – Ну, я сплю під верхній ковдрою, і так я її вимив. Я робив це позавчора. “

                    “Чому ви не милися все одночасно?”

                    – Я не хотів переповнювати машину. У всякому разі, я не зробив постільна білизна, тому що у мене є багато одягу, і я вирішив почекати пару днів, перш ніж їх мити, хоча я не сплю в них.

                    – Вам потрібно спати під простирадлами. Ти не можеш спати в одязі.

                    “Що ти маєш на увазі? Я сплю в своєму постільному одязі.

                    – Ти не можеш спати в звичайному одязі.

                    “Я не сплю в своїй звичайній одязі”.

                    “Ви повинні спати в своєму спальному обладнанні, і вам потрібно спати під ковдрою”.

                    “Чому мені потрібно спати під чохлами? Зовні не зовсім холодно. Я вважаю, що легше просто встати, якщо мені потрібно піти у ванну і не зіпсувати постільну білизну.

                    “Тому ви робите білизну, тому ви не зіпсуєте постіль.”

                    – Я маю на увазі, що я не витягую постільні приналежності. Я залишаю його охайним. “

                    “Якщо ви спите під аркушами, вони автоматично потребують коригування, щоб вони залишалися охайними”.

                    – Але я не сплю під ними.

                    – Ви повинні це зробити.

                    – Чому? Мені не подобається робити додаткову роботу, виправляючи ковдри. Мені набагато простіше вставати і залишати все, щоб прийти в туалет.

                    – Я чув вас. Коли ви закінчите з ванною, вам потрібно промити туалет. “

                    – Я змиваю туалет. Чому ви навіть про це запитаєте мене? Ви бачили, що туалет не прочищається? “

                    “Я прошу, тому що знаю, що забуваю промити його, тому що я не хочу прокидати котів. Вони починають плакати, і це тримає мене всю ніч.

                    – Якщо вас це турбує, то чому ви запитуєте мене про те, щоб змити туалет?

                    “Тому що я знаю, що, оскільки я забуваю це зробити, ви можете забути це зробити”.

                    – Але чому ти згадуєш про це, якщо ти боїшся, що кішки будуть шуміти?

                    “Тому що вам потрібно промити туалет …”

                    “Я змиваю його і тримаю постільна білизна чистою”.

                    – Але ти не можеш спати в своїй звичайній одязі.

                    “Чому ви продовжуєте говорити, що я сплю в своїй звичайній одязі, коли я кажу вам, що я не маю?”

                    “Тому що вам потрібно спати під простирадлами …”

                    – Чому я? Крім того, яка ваша турбота? Ви не спите зі мною в одній кімнаті. У вас є власна спальня. Я не заходжу в вашу кімнату і переконуюсь, що ви спите під ковдрою. “

                    “Це добре. Ви не маєте права робити це, оскільки ви не сплачуєте орендну плату. “

                    – Ти хочеш сказати, що ти спиш на мене, коли я сплю?

                    “Мені потрібно бути впевненим, що ви спите в одязі, під ковдрою”.

                    – Наступне, що я знаю, ви будете коментувати те, що у мене білизна. Ви будете заглядати в замкову щілину і дивитися на мене, коли я одягатимуся і маю занепокоєння з цього приводу. “

                    – Це гарна ідея. Мені потрібно знати, що ти акуратний і чистий, коли виходиш.

                    – Слухай, я втомилася від цієї розмови. Я буду робити постільну білизну завтра. Я зробив своє ковдру. Я зробив весь свій одяг. Я вимила їх у мило, поклала мило в пральну машину, і висушила їх в сушарці, і я тільки зробила свій одяг, і я не мила чужу одяг. “

                    – Чудово. Розумієш? Це не було такою великою справою, щоб сказати мені, чи не так?

                    “Мені потрібно вийти звідси”.

                    Глава друга:

                    – Куди ви пішли?

                    – Я пішов до кафе.

                    “Той самий, де ти завжди ходиш …?”

                    “Можливо, не … Що ви маєте на увазі?”

                    “Я нічого не маю на увазі”.

                    “Гаразд. Прошу пробачення.”

                    “Ти повинен. Ви завжди йдете в одне кафе кожного дня. Я не розумію, чому ви змінили свій порядок. “

                    “Ну, якщо вам потрібно знати, я пішла в інше кафе”.

                    – Чому ви це робите?

                    “Це не має значення, в якому кафе я буду”.

                    – Це важливо. Якщо мені потрібно зв’язатися з вами, мені потрібно знати, куди ви йдете. “

                    “Вам не потрібно знати кожну хвилину кожного дня.”

                    “Я згоден. Ви живете в моєму будинку. Я відповідаю за вас. Це велике місто. Хтось може скористатися вами. Я повинен думати про можливості ».

                    “До тих пір, поки ви не телефонуєте мені щогодини, ви можете подумати, що хочете.”

                    – Я вас називаю кожну годину. Ваш телефон вимкнено. ”

                    “Мій телефон не вимикається. Іноді я залишаю його вдома.

                    – Чому ви це робите? Мені може знадобитися поставити вас під домашній арешт, як злочинця, з тегом щиколотки. Таким чином, коли він подає звуковий сигнал, ви знаєте, що вас хтось кличе.

                    – Ви б подзвонили мені.

                    “Більшу частину часу, так … Але, можливо, хтось ще називає вас, як потенційний друг”.

                    «Частина того, чому я рада вийти з того місця, де я жила, – це те, що я можу бути вільною від багатьох людей, які, здавалося, були друзями, але вони критикували мене і задавали багато питань. Єдина людина, з якою мені буде зручно, якби вона це зробила мені, була б подругою.

                    “Ви не збираєтеся отримати дівчину, дивлячись так, як ви.”

                    – Я ношу чистий одяг. Як ви пам’ятаєте, з нашої попередньої розмови, я зробив свою пральню. Я засипала, поголилася, підняла свою кімнату і поклала в раковину тарілку. Я пройшов весь ритуал, необхідний для того, щоб залучити когось.

                    «Ви не згадали чистити зуби чи розчісувати волосся або використовувати після гоління. Ви навіть не згадували, чи використовували ви мило, коли ви обсипали. Я можу уявити, що ви забули ці деталі.

                    – Я все це робив. Це стає виснажливим; я вам розповідаю речі, які більшість людей не потребують пояснювати.

                    “Якщо у вас є подруга, і вона говорить з вами, як я говорю, ви повинні слухати, тому що це частина того, що відносини все.”

                    “Я впевнений, що подруга буде більше розуміння, ніж ви.”

                    “Я жінка, тому я знаю, як відчувають себе жінки”.

                    – Але є різниця між романтично зацікавленою жінкою і жінкою, яка прагне спостерігати за людиною.

                    – Так чи інакше, ваша перспектива мати подругу – невелика, за винятком, якщо ви хочете когось менше, ніж ви. Це можливо, але я б не дозволив, щоб хтось такий відвідував вас тут. Вам потрібно буде відправитися на станцію метро або парк. “

                    “Я можу отримати когось приємного і компетентного”.

                    – Ви вже зустріли жінок?

                    “Я не їду до кафе просто для того, щоб зустріти жінок. Я йду на атмосферу. Я пишу оповідання і слухаю бесіди людей. “

                    – Це грубо.

                    – Я не слухаю уважно. Я просто чую шматки речей, і я отримую вплив, щоб написати. “

                    – Я це розумію. Але чому ви говорите про те, щоб мати подругу, якщо ви також говорите, що не хочете мати її?

                    – Ви продовжуєте неправильно тлумачити все, що я кажу. Я не настільки дрібний, що єдина річ, яку я переслідую, – це подруга.

                    “Це добре. Я впевнений, що жінки також не зацікавлені в переслідуванні вас.

                    – Як ви це знаєте? Є одна жінка-касирка, яка посміхається і каже “привіт”.

                    – Вона каже всім привіт. Це її робота.

                    – Вона відразу бачить мене, хвилі і привіт. Вона не робить цього іншим клієнтам. “

                    – Чи вона щось інше, як привіт?

                    “Ще ні.”

                    “Якщо вона вже не є, вона ніколи не буде.”

                    “Вона запитує мене, який напій я матиму, і вона скаже мені, скільки платити, і я дам їй гроші, і вона кладе монети в мою руку і торкається моєї руки”.

                    “Не санітарно чіпати руку, якщо вони обробляють їжу”.

                    – Мені подобається доторкатися до рук.

                    – Вам це може сподобатися, але ви повинні уникати цього. Касир може втратити роботу, якщо вона торкнеться чиїсь руки, коли вона робить їжу.

                    – Це не так, як вона потирає мою руку. Це швидка річ на частку секунди. Я впевнений, що мої руки чистіші, ніж гроші.

                    – Дозвольте мені бути суддею про це. Гаразд, ми встановили, що вона торкається вашої руки на секунду. Це не означає, що вона готова запитати вас про дату. “

                    – Я сказав, що я там не просто шукаю побачення. Я там для того, щоб вийти від вас і випити кави в місці, де ви там не перебуваєте. “

                    – Добре, що я не знаю, де це відбувається, тому що я бачу, щоб вони подзвонили їм і розповіли про касира.

                    – Ви б цього не зробили.

                    – Я б зробив це, якби побачили, що ваші руки були брудні.

                    “Почекай хвилинку. Ви кажете, що це не правильно для неї торкатися чиїм-небудь рукою або ви звертаєтеся конкретно до моєї руки? “

                    – Ваші руки особливо брудні, так що зараз я говорю про вас. Якби ви були чисті, я б не піклувався.

                    – Я чистий. Я сказав вам, що я вимив і виглядаю якнайкраще.

                    “Існує різниця між тим, як виглядати краще і виглядати так добре, як інші люди”.

                    “Зараз я не виглядаю добре?”

                    “У мене немає скарг, але ви повинні добре виглядати кожен день”.

                    – Схоже, що ти кажеш мені, що я повинен витрачати вісім годин на день на моєму ранковому занятті. Я впевнений, що більшість людей не витрачають на нього стільки часу.

                    «Більшість людей не потребують тривалого часу, але ви це робите. Отже, припустимо, що ви були чисті кожен день. Я не вірю, що ви є, але, якщо б ви були, у вас все ще є проблеми, і жодна жінка не хоче мати справу з ними. “

                    “Які питання я маю?”

                    «Ми не повинні туди їхати. Це займе дуже багато часу. У вас немає доходу чи місця для проживання. Це початкові точки. У вас немає роботи, і ви погано ставитеся. Коли ви сьогодні ходили в кафе, жінка посміхнулася і знову торкнулася вашої руки?

                    – Сьогодні вона не була там. Це був чоловік, який працював.

                    – Ви не повинні дивуватися. Чоловіки так само здатні працювати в кафе. Ви повинні перевершити свої упередження проти чоловіків.

                    – Я сказав, що я був упередженим до чоловіків? Я цього не сказав. Чому ви припускаєте речі? Я просто сказав, що жінка сьогодні не була там. “

                    – Я чув вас. Гаразд, я повинен зробити щось чітке. Це не так, як вона повинна бути там щодня для вас. Це страшно для вас припустити, що вона спеціально для вас. “

                    – Ти той, хто страшний. У мене вкладаються слова. Ви повинні мати низьку думку про мене.

                    – Думаю, у вас є багато чого навчитися.

                    – Ви також маєте багато чого навчитися. Ти той, хто діє, як ти знаєш все про місто, але ти є лише одна людина, і ти не маєш контролю над моїми думками, і ти не маєш жодного поняття про те, що я думаю.

                    – Мені не треба знати, що ви думаєте. Ось для чого призначений психіатр. “

                    “Я не піду до психіатра”.

                    “Ти будеш.”

                    “Коли…?”

                    “Як тільки ви погодитеся на це …”

                    – Іншими словами, я не буду.

                    Іншими словами, мій колега може запропонувати вам лікаря. Він знає декілька лікарів, які мають спеціальні кабінети, де вони приходять, бачать своїх пацієнтів, яких контролюють ».

                    “Чи означає це те, що я думаю, що він робить?”

                    “Якщо ви не будете співпрацювати з питанням про те, з ким ви можете поговорити, мені доведеться робити те, чи є у вас угода, чи ні.”

                    – У такому випадку я міг би отримати своє місце.

                    – Я все ще шукаю десь доступне, де можна жити, але це важко. Я не можу довіряти вам, що ви живете самі, але всі засоби, які підлягають моніторингу, або заповнені, або ви не зовсім розумні, щоб претендувати на них.

                    “Ви не намагалися інституціоналізувати мене, чи не так?”

                    “Я зробив плани в цьому напрямку”.

                    – Ви не сподівалися, що на цих планах ви не діяли.

                    “Я на півдорозі діяв на них, але не міг закінчити”.

                    “Я розгляну роду долі, і тому ви не могли закінчити”.

                    – Це скоріше справа бюрократії, ніж доброти. Я не міг виконати жодних документів, тому що ви не були навколо, а місця вже були заповнені. “

                    “Якщо ви дійсно намагалися інституціоналізувати мене, я б швидко біг”

                    “Мій колега добре знаходить людей”.

                    “Про кого ви говорите цей співробітник?”

                    “Це неважливо.”

                    – Навпаки, це дуже важливо. Якщо він наслідує мене, мені потрібно знати, хто він такий.

                    – Ні, ні. Я не сказав, що він вас слідує. Я говорю гіпотетично. Ви не були достатньо поганими для мене, щоб найняти його послуги. “

                    – Він співробітник чи детектив, якого ви наймаєте?

                    “Це неважливо.”

                    “Гаразд. Тоді це не важливо, коли я вийду звідси, і ви більше ніколи не побачите мене.

                    – Куди б ви пішли?

                    “Це неважливо.”

                    “Ви хочете зустрітися з моїм колегою?”

                    – Якщо він міг би мені допомогти, я з ним погодиться. Але, якщо я буду прив’язаний до нього або покладений в кімнату, де він буде постійно контролювати мене, це не справа. “

                    – Це лише ідеї, про які ми говоримо. Я не збираюся називати його, і ви насправді не плануєте бігти.

                    “Не будьте впевнені”.

                    Глава третя:

                    “Здрастуйте. Як ти сьогодні вранці?”

                    “Я роблю добре. Дякуємо за чашку кави. Я припускаю, що ви зробили це для мене.

                    “Так. Ви настільки вдумливі, щоб подякувати мені за це. Я ціную це. Отже, ви добре спали?

                    – Я добре спав. Чому Ви запитуєте?”

                    – Я просто розмовляю. Я в третій раз придумав чарівність.

                    “Третій раз за що …?”

                    – Це просто вираз. Я маю на увазі те, як ми насправді не влаштувалися під час останніх двох розмов, тому я хотів би мати більше балансу. “

                    “Я хотів би, щоб. Я можу забути про те, що сталося раніше, і зосередитися на нинішньому моменті ».

                    “Це чудово. Я пишаюся вами. Вау, ви робите дуже добре. Я вражений. Ви рано встали, і ви не пахнете, і ви добре виглядаєте. Це новий одяг, який я дав вам? Я їх мив перший, щоб вони не були смердючими, коли ви їх поклали. “

                    “Я б хотіла запитати, чи ви говорите, що ви пишаєтеся мною, тому що у вас мало впевненості в тому, що я можу зробити.”

                    – Це я не мав на увазі. Я міг би сказати це краще. Я мав на увазі, що я не витрачаю достатньо часу на комплімент, так що мені здається, що мені це не важливо, але я хочу, щоб ви знали, що я можу робити помилки так само, як наступну людину. Я можу повідомити вас, коли ви добре справляєтеся.

                    – З цим я в порядку.

                    “Це добре. Чи плануєте ви сьогодні щось робити?

                    “Ще рано, так що я ще не знаю, що я зроблю, але, ймовірно, я піду в книжковий магазин і перегляне, і тоді я можу провести час у парку і подивитися на вигляд”.

                    “Звучить чудово. Сьогодні це повинно бути вітряний день, щоб ви хотіли ходити повільно, коли ви йдете. Ви не хотіли б ковзати і падати. “

                    – Я схильний дивитися, куди йду. Але, дякую.

                    “Ласкаво просимо. Хочете випити більше кави? “

                    – Ти поспішаєш мене пити?

                    “Ні. Я просто знаю, що кава може застудитися, якщо ви не вип’єте її, коли вона вперше виливається в чашку. Мені не подобається холодна кава. Вам сподобалася холодна кава?

                    – Я більше впливаю на ефект кави. Це може бути гарячим або холодним, якщо він має кофеїн. Мені потрібна енергія для написання. Я думаю, я візьму ще один ковток. Я, здається, відчуваю себе трохи сонним. Кава повинна допомогти.

                    – Відомо, що кава це робить.

                    – Який бренд? Я відчуваю щось інше, ніж те, що кава зазвичай смакує.

                    – Ви розумні. Я отримав його в невеликому кафе. Я знайшов його випадково. Я повинен був отримати газ, і я помітив це один блок вгору від АЗС. Все це було менше, ніж у цій вітальні, але вони смажать власну каву, і це смачно, тому я купив сумку.

                    – Це було дорого?

                    – Кави не було. Щось інше я купив трохи pricey але кава була розумна. Ніхто не був там крім касира. В інших кафе я чув, як люди розмовляють; Не достатньо голосно, щоб я зрозумів, що вони говорили, але їхній спосіб жестикулюючи і виголошуючи слова, відволікає мене. Я міг читати книгу, але не можу зосередитися на чомусь через них. Вони не роблять це навмисно, але я виявив, що люди можуть не звертати уваги на те, чи вони відволікають. Чи вважаєте ви, що це правда?

                    “Я вважаю, що це правда, коли я орієнтований на те, щоб поставити багато ідей на папері, але раптом я почую розмову, яка відволікає мене в тому, як ви описуєте. Вони будуть діяти так, як вони збираються завершити, але вони все ще знаходяться на цьому через півгодини. Я не вважаю блок письменника найбільшим стримуючим фактором для письма. Навіть хтось із блоку письменника може подумати про написання про неможливість писати. Найбільше відволікання для письменника – це втручання. Але іноді я відчуваю себе більш креативним після того, як пережив неприємну розмову.

                    – Я розумію вашу думку.

                    – Це майже так, ніби це справді позитивна ситуація.

                    “Я чую тебе. Деякі речі можна побачити в позитивному світлі. Я радий, що ви весело розмовляєте зі мною. Я хочу найкращого для вас. Я роблю речі з позитивним ставленням.

                    – Ну, а ви принесли мені чашку кави, безумовно, позитивні.

                    “Це чудово.”

                    – Я все ще відчуваю себе трохи інакше, ніж те, що зазвичай відчуваю, але це нормально. Приємно говорити з вами, коли ви не перебуваєте у своєму звичайному настрої.

«Я ніколи не перебуваю в такому настрої, але повинен бути таким. Це тільки для вашого власного блага. Іноді я хотів би зупинитися і мати мир. Я впевнений, ви могли б це зрозуміти.

                    – Я роблю і дякую вам за те, що ви повідомили мені. Я не хочу сперечатися. Ми дуже приємно розмовляємо.

                    – Я так само відчуваю. Хочете пити більше кави? “

                    – Чому ви стурбовані тим, як довго мені потрібно пити каву?

                    “Я прошу лише тому, що я не хочу робити новий банк. Я хотів, щоб ви отримали найкращий досвід, який ви могли б отримати від цієї спеціальної суміші. “

                    “Це майже звучить, як ви поклали щось у ньому, щоб зробити його особливим”.

                    – Я поклав любов до кави.

                    «Було б цікаво, якщо б любов прийшла в пакети і люди могли б її купити. Оскільки любов є подібним стимулом, можливо, хтось може зробити вигадок, який впливає на інших, як любов.

                    – Музика робить це.

                    – Книги теж можуть.

                    – Які книги ви нещодавно прочитали?

                    – Я читаю романи. Мені подобаються сюрреалістичні письменники. Мені також подобаються традиційні письменники, але в останні кілька тижнів я настроюся на сюрреалізм. “

                    “Ви, напевно, думаєте, що те, що відбувається з вами, є сюрреалістичним”.

                    “Я знаходжуся в тому місці, де я відчуваю, що все може статися, і краще просто насолоджуватися гарними часами”.

                    – Це чудове ставлення.

                    – Я навчився так думати після негативних речей, які постійно приходять до мене. Я зрозумів, що чисте існування є позитивним, тому що існування є життям.

                    – Я щаслива, що ви це сказали. Сподіваюся, ви розумієте, що те, що я роблю для вас, розуміється як позитивне.

                    “Це може здатися не так у той час, але я знаю, що ви взагалі маєте добрі наміри”.

                    “Я завжди маю добрі наміри”.

                    “Гаразд.”

                    – Сподіваюся, ви це дійсно розумієте. Ви можете задатися питанням про щось пізніше, але це не обов’язково. Я маю на увазі все добре.

                    – Ви робили те, про що я мав би турбуватися?

                    “Я щось зробив, але ви не повинні турбуватися про це”.

                    “Що ти робив?”

                    – Це не велика справа. Я зосередив зусилля, щоб мати позитивні думки про тебе.

                    “Це добре. Я не думаю, що щось погане про це. “

                    “Я вірю вам, але я просто хотів переконатися.”

                    “Мені цікаво, чому ви хочете переконатися.”

                    «Ну, деякі люди інтерпретують речі по-різному. У вас може виникнути відчуття про щось, і ваша перша реакція полягає в паніці, але ви повинні взяти час, щоб подумати про те, як це дійсно добре для вас.

                    “Я не знаю, про що ви говорите, але я нервую.”

                    – Це зрозуміло. Всякий раз, коли хтось каже щось незвичайне, інша людина нервує. Але ти можеш бути спокійним.

                    “Найкращий спосіб для мене бути спокійним – це уникати висловлювати дивні речі, які змушують мене нервувати”.

                    “Я тільки кажу вам, тому що я хочу, щоб ви були готові.”

                    “Як я повинен бути готовим?”

                    “Я просто хочу, щоб ти почував себе краще”.

                    – Тому ти нервуєш мене?

                    “Ви тільки відчуваєте нервозність, тому що ви не розумієте міркування за те, що я зробив”.

                    “Що ти робив? Ви не сказали мені.

                    “Я скажу вам, якщо ви зараз закінчите каву”.

                    “Гаразд.”

                    – Це було нелегко. Я тобою пишаюсь. Ви скоро почуєте себе краще. “

                    – Здається, ви вклали щось у мою каву.

                    – Я сказав, що я в неї вкладаю любов.

                    – Ви в неї вклали щось інше?

                    “Залишайся спокійним.”

                    “Я не можу залишатися спокійним, якщо ви не скажете щось, що не змусить мене відчувати паніку”.

                    “Речі допоможуть вам впоратися з панікою”.

                    – Які речі?

                    “Тепер вам не потрібно турбуватися про це.”

                    – Ти з моєю кавою з шинкою?

                    – Це не має значення. Ви вже його випили.

                    – Що ви поклали в мою каву?

                    “Ви були підкреслені, і мені потрібно було переконатися, що у вас є хороший день. Ми мали таку приємну розмову. Чи можемо ми продовжувати це?

                    – Це має відношення до мене?

                    “Який гітарист ваш улюблений?”

                    – Чому?

                    – Я хотів би купити музику. Що б ви хотіли почути?

                    “Я хотів би почути, що ви не зробили мою каву”.

                    – Я не зробив вашої кави.

                    “Дякую.”

                    “Я додав до неї речі, але не зробив цього.”

                    “Я сподіваюся, ви розумієте, що я зараз не відчуваю спокою

                    – Це зрозуміло.

                    “Я в настрої стати насильницьким”.

                    “Я знаю.”

                    “Я хочу кричати”.

                    – Це скоро зміниться.

                    – Я сплю. Думаю, я повернуся в ліжко.

                    Глава четверта:

                    “Здрастуйте.”

                    “Що трапилось?”

                    – Ти спав.

                    – Щось трапилося?

                    “Я просто хочу бути впевненим, що ти в порядку”.

                    – Чому ти стискаєш мою руку?

                    “Я потиснув вашу руку, щоб розповісти вам, як я пишався, і ви сказали, що збираєтеся виїхати, тому мене турбує”

                    – Коли це сталося?

                    – Прямо перед сном.

                    – Отже, чому ти зараз трясеш мою руку?

                    “Я відстежу вас.”

                    – Це дивно. Я встаю і йду.

                    – Це звучить весело. Я прийду з вами. “

                    “Я хочу йти один.”

                    “Мене турбує ваша безпека, тому ми збираємося разом”.

                    – Я хочу отримати куртку. Ви можете дозволити мені це зробити?

                    – Зараз не холодно. Ви виглядаєте чудово.”

                    “Ви не збираєтеся стискати мою руку весь час, коли ми йдемо по вулиці, чи не так?”

                    “Не думай про це так. Я супроводжую вас. “

                    – Ви не повинні турбуватися про мене. Я не збираюся потрапляти в будь-які проблеми. “

                    – Не в цьому річ. Я відповідаю за вас. Якщо ви йдете в магазин одягу, продавець може дивитися на вас смішно. Якщо я буду там поручитися за вас, це буде краще. “

                    – А якщо я хочу потрапити до ресторану?

                    “Мені б це сподобалося.”

                    “Я не запрошую вас”.

                    «Ми не повинні їсти. Ми можемо замовити каву або чай. Добрий день.

                    – Слухай, у мене вистачило проблем з вашим контролем. По-перше, ви складете перелік правил, і тепер ви прив’язуєтеся до мене. Це надто далеко.

                    “Я слухала свого співробітника, коли він сказав мені, що ви можете отримати користь від гуляючого приятеля. Подумайте про мене, як про свого приятеля.

                    – Що ви маєте на увазі під час прогулянки?

                    – У випадку надзвичайної ситуації у вас є друг. Скажімо, ви йдете до магазину і хочете купити мішок з чіпсами, але коли ви схопите одну з полиці, інша падає, і ви не дивитеся, куди ви йдете. Ви могли б ковзати. Якщо у вас є гуляючий приятель, ви можете запобігти цьому. Це все, що я маю на увазі.

                    – Мене це турбує. Якщо я погодиться залишитися і не вийду прямо зараз, чи відпустите?

                    “Я повинен подумати про це”.

                    – Зрештою, ви відпустите, вірно?

                    – Я сказав, що мені треба думати про це.

                    “Скільки потрібно думати?”

                    – Це можуть бути години або дні. Я не впевнений. Чим довше ви будете діяти, тим довше я тримаюся.

                    – Це загроза?

                    “Це просто інформація, яку я даю вам”.

                    – Припустимо, я стою тут цілий день. Чи буде це краще? “

                    – Я не можу говорити за тебе. Я б не знала, чи вважаєте ви, що це буде краще. “

                    – Ви багато разів говорили за мене. Навіщо зупинятися зараз? ”

                    – Не могли б ви, будь ласка, зупинити сарказм?

                    “Я сподіваюся, що хтось приїде сюди”.

                    “Кожен, хто бачив нас, погодиться, що я роблю правильно”.

                    – У якому Всесвіті …? Людина повинна бути з Планети Горіх-Торт.

                    – Ви повинні зрозуміти мою ситуацію. Ви не були абсолютно корисними, коли знаєте, що ви дієте разом. Ви очікуєте, що я зроблю все. Я повинен заплатити рахунки, і я дав вам додаткові гроші, коли ви були знедолені і просто хотіли купити бублик з сиром. Ви не пам’ятаєте все, що я зробив. Єдине, що я запитав на початку, коли ви вперше переїхали, це сказати мені, якщо ви підете додому пізно, щоб я міг бути готовим і принести кішок у свою спальню заздалегідь. Вони люблять бродити по вітальні пізно вночі. Якщо я не дозволю їм цього зробити, вони дійсно голосно лукають і порушують сусідів. Ти прийшов додому дуже пізно і навіть не вибачився і не пояснив, що ти робив. Це сталося як мінімум шість разів. Зараз я відчуваю себе менш тривожним, тому що я знаю, де ви знаходитесь, коли ви йдете пізно.

                    – Я хочу їсти в ресторані.

                    “Чому ви це робите, коли знаєте, що я готую вечерю для нас?”

                    – Ви ніколи не говорили мені, що я не можу вийти і поїсти кудись ще. Кілька разів я перебував у ресторанах, поки перебував тут. “

                    – Я цього не знав. Це добре, що я зараз супроводжую вас, щоб я все дізнався. “

                    “Я зробив це лише один або два рази протягом останнього місяця. Я мав бранч у італійському ресторані.

                    – Знаєте, вони дорогі.

                    – Того, на що я пішов, був легкий бранч, який становив лише п’ятнадцять доларів.

                    “Для італійського місця, це розумно, але ви повинні були сказати мені, що ви були голодні, щоб я міг виправити вам щось тут.”

                    – Це не річ. Я хотів бути незалежним від тебе.

                    “Я не жорстокий”.

                    – Я хочу зробити щось для мене. Якщо ви залучені до всього, я відчую, що у мене немає власного життя. “

                    «Я міг замовити їжу звідкись, щоб ви могли відчути, що у вас є власне життя, навіть якщо ви будете їсти її тут. Проте ми не могли зробити цього багато чого. Але раз у раз добре.

                    – Ви не розумієте. Я хочу вийти з дому.

                    – Моя їжа хороша. Ви мені сказали.

                    – Ви не отримуєте сенсу. Це схоже на те, коли я купив банку арахісу. Я залишив його у своїй кімнаті, щоб він міг бути незалежним від їжі, яку ви купуєте. Я не мав би йти на кухню, щоб отримати його.

                    – Ви повинні тримати їжу на кухні.

                    – Це не бутерброд чи молоко, або що-небудь, що могло б отримати всюди. Коли я з’їв арахіс, я пішов у вітальню. Просто я не хотів зберігати їх з вашими речами. Коли ви зайшли в мою кімнату і вийняли банку арахісу і поклали їх на полицю, я зрозуміла, наскільки ви можете бути нав’язливими. Ви повинні були шукати важко знайти їх. Вони були в моєму рюкзаку. Кришка була щільно закрита. Я завжди переконуюсь, щоб кришка була закрита, так що я не буду робити безлад.

                    – Я не шукав арахісового банку. Я випрямляла вашу ліжко, і я випадково зіткнулася з вашим рюкзаком, і я почула, що щось рухається там, тому я відкрив її і побачив банку. Це було справді підлий. Ви намагалися перевірити мене?

                    – Так можна було б думати. Якщо я щось приховую і пізніше знайду, що ви його помістили в іншому місці, це є ознакою того, що ви переживали мої речі. Я хвилювався, що ви можете це зробити. “

                    – Ваші турботи закінчені.

                    “Моя поїздка в ресторан буде моєю впевненістю, що я можу зробити щось самостійно”.

                    – Отже, тепер ви знаєте, чому я ваш приятель.

                    – Чи можна йти на компроміс? Ми можемо ходити разом, але, будь ласка, відпустіть мою руку.

                    – Я сказав, що я думаю про це. Зараз це не дуже гарна ідея.

                    – Ви відпустите, якщо я дозволю вам зробити їжу?

                    “У нас є залишки в холодильнику”.

                    – Як ми будемо їсти що-небудь? Це буде незручно ».

                    – Ви виправдовуєтесь, тому що хочете поїхати кудись брудно, як станція метро, ​​і висіти навколо купки поганих людей. Я не дозволю вам бути таким. Ви вивчите структуру. “

                    “Я поговорюся з психіатром, якщо ви відпустите мене зараз”.

«Якщо ви продовжуєте говорити про це, я ніколи не відпущу. Зараз я кажу собі, що якщо ти будеш тихо протягом цілої години, я відпущу, але ти не перестанеш говорити, щоб час постійно подвоювався. Ми перебуваємо на двох тижні після того, як ми злиплися. “

                    – Ви не можете серйозно ставитися до цього.

                    “Гаразд. Це до чотирьох тижнів. “

                    “Я не збираюся мовчати і не говорити нічого протягом чотирьох тижнів, чи тримаєте ви мене за руку чи ні.” Як я можу переконатися, що ви ніколи не зробите цього знову, коли закінчите?

                    – Ви не маєте гарантії цього. Я тут бос. Я вирішив, що ми повинні залишатися такими на невизначений термін, тому що ви занадто багато диких карт і вам не можна довіряти. “

                    – Ви маєте на увазі, що поки я живу тут, ми повинні залишатися разом?

                    – Мене потребуватимеш, коли ти житимеш у домі та дому. Ви робите краще, коли ви зі знайомими людьми. “

                    – Ви не думаєте раціонально.

                    – Я маю на увазі те, що я говорю. Те, що я вирішую в майбутньому, – це моя справа. Ми перейдемо наступний міст, коли дістанемося до нього. Мені потрібно тримати вас в черзі. Це мій останній засіб.

                    – Чи допоможе, якби я вибачився?

                    – Це завжди допомагає, коли ви вибачаєтеся. Мені подобається знати, що ти маєш пристойність і ввічливість.

                    “Я постараюся діяти більше, як ви хочете, щоб я поводився.”

                    “Це допоможе”.

                    “Що ви хочете зробити зараз?”

                    – Я б хотів, щоб ви стояли прямо і дихали повільно. Ви дихаєте швидко і звук відволікає.

                    “Гаразд.”

                    “Через кілька хвилин ми підемо туди, де живе мій колега, і ми збираємося обговорити ваше майбутнє”.

                    – Чи зробить він мені щось різке?

                    – Ви знову в цьому. Я думав, ти сказав, що поведешся.

                    “Пробач мені, будь ласка. Гаразд, ми підемо до вашого колеги. Про що ми будемо говорити?

                    – Він ще не зустрівся з вами, і він повинен оцінити рівень ваших компетенцій. Після того, як він запитає питання, і ви відповіли, він розповість мені свою думку. Він знає багато людей у ​​системі психічного здоров’я, і ​​він добре знає, як вони роблять справи. Він може примусити певних людей на нашу сторону, і ви можете отримати потрібну вам допомогу. “

                    – Чи покладе він мене в заклад?

                    “Ви не ведете себе”

                    – Я просто задаю питання. Я маю право це робити. “

                    – Я не знаю, що він вирішить. Єдиний спосіб, який я можу розглянути, полягає в тому, щоб відпустити вашу руку, якщо ви співпрацюєте. У нас є угода? “

                    “Так.”

                    Глава п’ята:

                    – Привіт, Саллі. Привіт, Річард. Я Генрі Йєзьерська. Я працюю з Саллі. Я чув про вас різні речі. Я радий, що ми нарешті зустрінемося.

                    “Що ви чули про мене?”

                    – Я відчуваю, що ви ставите дистанцію. Це може бути не на вашу користь, оскільки я тут, щоб допомогти вам.

                    “Я нічого не ставлю.”

                    – Чому, здається, ти такий?

                    – Я запитав, що ви чули про мене. Мені було просто цікаво. Я не намагався сперечатися.

                    – Саллі, ти б погодився, що Річард погано настроєний?

                    – Хочеш, щоб я назвав тебе Генрієм чи паном Єзьєрським?

                    – Річард, ми ще не маємо достатньо хороших умов для того, щоб ви мені щось називали. Ви можете просто відповісти на питання, коли вони будуть представлені вам.

                    – Ви хочете сказати, що я не хочу сказати нічого, крім відповідей на ваші запитання?

                    – Я не хочу, щоб такі строгі накази, але я був би вдячний, якщо ви контролюєте будь-які імпульси, які ви повинні діяти. Ми тут, щоб оцінити речі про вас. Мені б хотілося, якщо ми можемо пройти через це без інцидентів. “

                    “Я буду на хорошій поведінці”.

                    “Ми побачимо. Я не впевнений, що ви залишитеся ненасильницькими. У мене погані почуття про вас. Салі, ви ще не сказали нічого. Чому?

                    “Я попросила Саллі зробити мені одну послугу, і вона сказала, що зробить це один раз.”

                    – Якою була користь? Я не можу зрозуміти, що це буде з її виразу обличчя. “

                    «Я просила її не говорити під час цієї зустрічі. Я сказав, що відчуваю самосвідомість, коли вона перериває мене, і я схильна говорити про те, що я не маю на увазі.

                    “Саллі не повинна говорити, якщо вона сама не хоче, але я думаю, що це неправильно для вас, щоб змусити її не говорити”.

                    – Я її не змусила. Я ввічливо запитала, чи не може вона багато говорити.

                    – Якщо вона доглядає за вами, я не бачу, як ви можете попросити про такий вигляд. Я думаю, ви помиляєтеся, і я маю нижчу думку про вас, навіть більше, ніж за першу секунду, коли ви входили до дверей. Я знаю, що я не збираюся дати вам позитивну оцінку. Єдине, що я можу сказати, що не може зробити вас повністю нервовим, це справедливо оціню ваші відповіді. Якщо ви скажете щось, що звучить наполовину розумне і продумане, я не буду робити вигляд, що ви цього не зробили. Якщо я бачу вас у темній алеї, я можу взаємодіяти з вами таким чином, що буде зовсім іншим, ніж те, що відбувається зараз, але, поки ми знаходимося в офісі і під виглядом оцінки, я буду залишатися професіоналом з моїм підхід. “

                    “Дякую.”

                    – Ви звучали справді, коли це говорили. Якщо ви продовжуєте в цьому ключі, я міг би висловити свою думку про вас. Давайте подивимося, як це відбувається. Але, перш ніж ми почнемо, я сподіваюся, ви зрозумієте, чому Саллі стискає вашу руку.

                    “Причина, по якій я попросила, щоб вона була тихою, тому, що я відчуваю, що вона тримається мене досить твердо”.

                    – Коли ви так висловлюєтеся, я бачу вашу думку. Що стосується мене, то важливо, щоб ви залишилися на місці.

                    «Я відчуваю, що вона контролює мене, тому моє прохання дати мені більшу частину мови – це моє прагнення. Я прошу найменше окремого висловлювання. “

                    «У вас буде шанс для індивідуального вираження, коли ви будете відповідати на мої запитання. Знову ж таки, ви розумієте, чому вона вас тримає?

                    “У викривленому вигляді …”

                    “Що ти маєш на увазі? Ви кажете, що у вас є викривлений розум, так що все, що ви зрозумієте, буде викривлене в розумінні?

                    “Ні. Я кажу, що міркування викривлене, але я розумію це.

                    – Ви розумієте це логічно. Ви можете подумати, що логіка викривлена, але ваше розуміння цього не викривлене. Правильно?

                    “Гаразд.”

                    “У цьому сенсі ви були неправильні, коли ви говорили, що розуміли у викривленому вигляді.”

                    “Я просто хотіла відповісти і не думала про те, що я сказала в такій детальній деталі”.

                    “Якщо ми збираємося зробити це запитання успішно, вам доведеться бути дуже конкретними і деталізованими з усім, що ви говорите”.

                    “Я вас визнаю.”

                    “Отже, ви не думаєте, що її поведінка в порядку?”

                    “Як тільки вона відпустить, я хочу втекти”.

                    “Ми знаємо багато людей, щоб ви не могли просто втекти. Як ви думаєте, куди ви йдете? “

                    “Я мав на увазі, що я хотів би провести деякий час на самоті, щоб подумати про те, що сталося.”

                    – Тепер можна подумати про це. Вам не доведеться чекати пізніше, щоб подумати про це. Але, ви не відповіли на моє запитання. Я запитав, куди ти підеш, якщо ти втечеш.

                    “Ну, якщо я не мав на увазі це, я б нікуди не працював”.

                    – Ви сказали, що будете витрачати час на самоті, щоб подумати, щоб ви кудись пішли. Ви не суперечливі у своїх відповідях. “

                    “Я б, напевно, поїду до парку і посиджу годину-другу”.

                    “Чи хотіли б ви звернути увагу, чому ваші відповіді несумісні?”

                    “Я просто дав вам відповідь, яку ви хотіли.”

                    «До цього ваші відповіді були непослідовними. Я б хотів знати, чому.

                    “Я думаю, тому що так думає мій розум”.

                    – Тепер ми кудись потрапляємо. Ви визнаєте, що ваші думки є недосконалими. Це добре, тому що ви чесні, але це погано, якщо недолік занадто великий. “

                    “Чи можна у вас дещо запитати?”

                    “Я дозволю це.”

                    – Ви сказали Саллі, що вона стискає мою руку?

                    “Ні. Це була її ідея, але вона сказала мені, і я не сказав їй, щоб забути про це. Зараз він вам підходить.

                    “Я застряг з нею, і інші люди дивляться на мене, як я ідіот”.

                    – Які люди дивляться на тебе? Я припускаю, що ви думаєте, що тут є невидимі люди.

                    “Я говорю про людей, які дивляться на мене, коли ми йдемо назовні”.

                    – Зараз ви не виходите на вулицю. Те, що відбувалося раніше, – це минуле. Ви використовували теперішній час.

                    “Гаразд. Коли я раніше йшов по вулиці, з Саллі, я помітив інших людей, які дивилися на мене, і вони здавалися здивованими.

                    – Можливо, вони думали про власне життя. Ви не можете вважати, що всі вони думали про вас.

                    – Я не бачив нікого в моїй ситуації. Якби я побачив це, я б дивився на людину, і мене б здивувало.

                    – Я не кажу, що на вас ніхто не дивився. Я впевнений, що одна або дві людини помітили і швидко забули. Але ви помиляєтеся, якщо думаєте, що ваша ситуація настільки важлива, що всі інші в світі будуть дивитися на вас.

                    “Я б хотів почати з актуальних питань”.

                    “Що, на ваш погляд, це різниця між тим, що я вже запитав вас, і фактичним питанням?”

                    “Я не хочу бути грубим, але я думаю, що ми говорили тривалий час, і ми ще не дійшли до фактичної вікторини”.

                    – Це не вікторина, як на ігровому шоу. Ви не збираєтеся виграти пральну машину, якщо правильно вгадати, що знаходиться в коробці номер два. Те, що я роблю зараз, називається попереднім тестуванням. Я відчуваю, хто ви є, і тоді я можу зрозуміти, який тип питань я віддам у процесі оцінки. Поки що, я розумію, який тип людини ви є.

                    – Ви відчуваєте, що мені треба терпіти щось незручне.

                    – Я визначу, що я відчуваю. Ви припускаєте, що знаєте щось, перш ніж я вам скажу. Це цікаво і допомагає розпізнати ваш психічний стан. “

                    – Чи не було б вашим психічним станом на межі, якщо б хтось зачепив вашу руку?

                    “Ви оцінюєтеся незалежно від ваших обставин. Ви повинні пройти це тестування, чи ваша рука вхоплена чи ні. Ви не можете його зупинити. “

                    “Тестування – це не те, що мене турбує, як і захоплення”.

                    – Саллі не відпустить. Залишайся спокійним.”

                    “Ви не маєте моїх найкращих інтересів в душі, чи не так?”

                    «Якщо ви живете самостійно, ви можете сказати про якість вашого життя. Ти жив один і тепер ти не хочеш. Ви, мабуть, зіпсували хорошу річ. Ця оцінка визначає, чи можна коли-небудь довіряти.

                    – Чи було б неправильно, щоб я хотів досі знати вашу думку про мене?

                    – Це не є помилкою для вас, щоб ви мали цю цікавість, і я зможу легко сказати вам свою оцінку з цього моменту. Це те, що ви хочете? Я можу зробити офіційний звіт на основі того, що ми охопили, якщо ви наполягаєте. Це би врятувало мені час, і я не заперечував би цього. Однак оцінювання вам може не сподобатися. “

                    “Я втрачаю своє терпіння”.

                    “Я бачив, що ти нетерплячий, коли ти вперше ввійшов. Я можу зробити свій звіт і дати його людям, які потім визначать, що робити з вами”.

                    – Гаразд, я перестану діяти стримано. Я розумію, що це для вас нічого особистого. Саллі попросила вас перевірити мене, щоб я не міг звинувачувати вас у цьому.

                    – Ви також не повинні звинувачувати Саллі. Ви повинні звинувачувати себе в тому, що ви пройшли через ситуацію, що вимагала такого результату. Я вважаю, що зараз можу розпочати офіційну лінію допиту.

                    “Я готовий.”

                    Глава шоста:

                    – Як ви себе почуваєте зараз?

                    – Це перше питання?

                    “Так.”

                    «Я відчуваю себе людиною, яка дивиться фільм і не знає, що буде далі. Я заплатив свій квиток, але я не маю жодного поняття, за що я плачу. “

                    – Чи відчуваєш це, як ти взагалі відчуваєш, коли ти задаєш запитання?

                    – Це друге питання?

                    – Так працює.

                    «Я не можу дати всебічну відповідь на це. Якщо питання доброзичливе, я відчуваю себе добре. Якщо питання є допитливим, я, як правило, не відповідаю. “

                    – Чи було це питання доброзичливим або допитливим?

                    «Загалом, я б сказав, що це був допитливий, але з деякими хорошими намірами. Я не мав на це відповіді.

                    – Чи означає це, що ви не мали інвалідності, що перешкоджало б вам відповідати на це, або ви не мали негативного упередження, щоб відповідати на нього?

                    “Я не мав негативних упереджень”.

                    – Коли ви в останній раз розсердилися на ситуацію, але ви зберіг гнів до себе?

                    – Ви маєте на увазі екстремальний гнів, або легке роздратування, яке можна легко пропустити через кілька хвилин?

                    “Мені цікаво, що в мене є надзвичайний гнів”.

                    – Мені доведеться починати з чогось приємного, а потім працювати до гніву, якщо це нормально.

                    “Я слухаю.”

                    “Протягом грудня минулого місяця сім’я разом провела святковий обід”.

                    – Чи використовуєте ви слово «свято» замість Різдва?

                    “Я використовую загальний термін відпустки, тому що, як ви можете зрозуміти, як я продовжую, вечеря не була про конкретне свято, а більш загальне відчуття духу свята”.

                    “Наскільки близька до Різдва була ситуація, яку ви опишете?”

                    “Я відповім вам, якщо можу висловити думку про те, що я думаю про Різдво”.

                    – Це справедливо.

                    – Я універсаліст. Це означає, що я не маю твердої віри в індивідуальне божество, що називається Богом. Я вірю, що все і кожен є частиною безперервного процесу всесвіту, як він створює і змінює себе. Я не можу бути проти будь-якого конкретного божества, але я також не дотримуюся конкретного. Подія, про яку я розповім, не відбулася на Різдво. Це сталося за два дні до Різдва ”.

                    “Я, можливо, доведеться розділити мою професійну оцінку і особисте, але я б хотів, щоб ви продовжили”.

                    “Ситуація сталася під час вечірньої зустрічі з родиною мого опікуна. Мій опікун був членом моєї прийомної сім’ї, коли я виріс. Я не вважаю, що хтось є частиною моєї справжньої сім’ї, крім того, як моя прийомна сім’я є моєю справжньою сім’єю відповідно до мого універсального мислення ».

                    – Я хочу ввести жарт. Це звучить як монолог Керуака, який ніхто не хоче читати. “

                    – Я даю великі пальці. Саллі була зацікавленим громадянином, який знав мою прийомну сім’ю. Вона була другом жінки, яку я б назвала своєю справжньою мамою, хоча вона і не народила мене. Нас запросили на святкову вечерю. Вони сказали не дякую, але я прийняла запрошення. Салі запросила сім’ю по сусідству з нею, і єдиним, хто прийняв запрошення, була дочка. Я був засмучений тим, що, коли всі ми їздили до висококласного ресторану, дочка сусіда запізнилася і, коли вона нарешті з’явилася, вона не діяла так, як вона знала, що це соціальна подія. Ми були в ресторані в громадських місцях, і дочка діяла неввічливо, ніби вона хотіла з’їсти їжу і закінчити її. Тепер це мене дратувало, але це не була доказом. Я згадала, як я відчувала себе до Саллі, і вона критикувала те, що я сказала. Я сказав їй, що я зрозумів, що дочка може принаймні мати відчуття розуміння, де ми знаходимося, і прикидатися, щоб насолоджуватися їжею. Саллі потрапила на мій випадок і сказала, що все в порядку, і мені потрібно налаштувати своє мислення. Я відчувала, що вона занадто критикує моє судження, тим більше, що мої наміри були дати їй знати, що я на її боці. Я зберігала це для себе, тому що я не думала, що бачу Саллі занадто часто, але тепер я розумію, що, напевно, повинна була говорити тоді, тому що тепер справа не підлягає контролю ».

                    – Ви відчуваєте себе слабким?

                    – Чому?

                    – Такий тип опитувань виснажується на одному.

                    “Якщо я повинен бути чесним, я відчуваю, що я несу величезний рюкзак, і тепер я не думаю, що можу продовжувати”.

                    – Ви звинувачуєте Саллі чи мене?

                    “Я занадто втомився пояснити.”

                    “Було б краще, якщо б ви пояснили, тому що це те, для чого ми тут”.

                    “Я не думаю, що можу.”

                    “Це тому, що ви не їли достатньо їжі протягом останніх кількох днів, або це тому, що Саллі дала вам негативний текст?”

                    – Це може бути і те й інше. Чи можемо ми зараз просто говорити про позитивні речі? Я відчуваю себе недостатньо гарним, щоб продовжувати це запитання.

                    – Це правда, що ваша нога спала, і не було руху, поки ваш телефон не заряджений?

                    “Це сталося, але я не сказав Саллі про це”.

                    – Ви почули, як вона кричить на когось, що Джуді Гарланд грав у Єві Перон?

                    “Я знаю, що вона не грала в цьому, але це я чув”.

                    – Або це, або ви думаєте, що почули.

                    – Чи вважається це позитивною розмовою?

                    “Це позитивно, тому що ви продовжуєте говорити”.

                    – Чи вважається позитивним, коли я дуже слабкий, але я просто не можу відповісти?

                    – Як ви себе почуваєте зараз?

                    – Я сподіваюся, що Салі відпустить.

                    – Ви дійсно знаєте, що вона тримається, чи ви можете вважати це плодом вашої фантазії?

                    – Хотілося б, щоб я вважав це плодом своєї фантазії. Я купила м’язове молоко і антиоксидантний фруктовий напій. Це було все, що я міг з’їсти вчора. Я мав деякий кавун, хоч. Я забув про це.

                    – Ви забули, тому що ви не зробили цього? Які токсини ви дійсно думаєте?

                    “Я кажу, що мені довелося покласти на олов’яний дах звук дощу, щоб заглушити її.”

                    – Ви провели деякий час у парку Ріверсайд?

                    – Я це зробила, і мені було добре. Там був ще один хлопець, але він мене не турбував, і я припускаю, що він чекав на свого друга. Але Саллі була б нервова і сказала, що я не повинна бути там, тому що люди можуть мене зашкодити. “

                    – Це правда, що вона сказала це, чи це правда, що ви уявили, що вона це сказала?

«Це опитування виснажується. Я вже вам це говорив. Чи можемо ми говорити більш позитивно? Я вже просив це, і ви сказали, що добре. Ви коли-небудь чули про дуже важкий досвід, який ви не можете виконати спочатку, поки не отримаєте останню частину запасної енергії, яка працює в вашу користь? Люди в публічній бібліотеці Нью-Йорка; деякі працівники фізично осушені, але вони виконують свою роботу. Я відчуваю, що я один з них.

                    “Чи впливають вони на вас, щоб бути слабкими?”

                    “Ні, але вони змушують мене відчувати, що я не один”.

                    – Салі змушує тебе так почуватися.

                    “Навколо так …”

                    – Сподіваюся, ви розумієте причину цього. Ви пам’ятаєте інфекцію?

                    “Так. Доктор повинен був дати мені ліки. Я був змучений, і я не думав, що можу зробити це додому, але один друг милостиво приїхав і повернув мене.

                    “Чи знаєте ви, що Саллі думала, що ваш друг – торговець наркотиками?”

                    – Чому? Це тому, що я сказав їй, що повинен був піти до лікаря і отримати ліки?

                    “Так.”

                    “Який вид їжі ви їсте?”

                    “Я не дієтолог, але я впевнений, що їжа, яку я їм, набагато здоровіша, ніж ваша”.

                    “Як би ви це зробили?”

                    «Я не розмахую, як ви, коли люди раптово говорять на мобільні телефони і порушують мої думки. Про це треба писати. Я впевнений, що це сталося з вами.

                    “Можливо, не….”

                    “Ти суперечиш собі”.

                    “Так і ви.”

                    “Чи означає це, що ми обидві суперечності?”

                    “Можливо …”

                    – Можливо, зі мною щось не так, але, можливо, з тобою щось не так.

                    – Ви мене дивуєте.

                    “Сир…”

                    “Що це означає?”

                    “Нарди …”

                    – Можливо, ми зробили.

                    – Чудово.

                    “Соус з локшиною …”

                    “Картина…”

                    “Нога …”

                    “Кордон …”

                    “Вівці …”

                    – Це щось нагадує мені.

                    “Що…?”

                    “Сюрреалістичний роман … Можливо, ми можемо співпрацювати один раз”.

                    – Я з цим погоджуюсь.

                    – Мені все ще потрібно, щоб Саллі відпустила мою руку.

                    Розділ 7:

                    – Отже, ви відчуваєте себе краще?

                    – Доктор поставив багато питань.

                    – Це була його робота.

                    “Він продовжував запитувати у мене багато речей, і деякі з них мали сенс, а інші речі не були, і я відчуваю, що ми були там протягом восьми годин”.

                    “Ми були там десять”.

                    – Це занадто довго. У будь-якому випадку, я просто залишу позитивне ставлення і сподіваюся на краще. Можливо, він може допомогти мені знайти місце, щоб я міг робити власну справу і більше не був тягарем на вас.

                    – Ви не є тягарем. Я ціную вам допомогти. “

                    “Гаразд. Я прийму це. Я занадто втомився, щоб поставити під сумнів. Чи можете ви відпустити мою руку?

                    “Нам потрібно залишитися разом, щоб, коли новий помічник бачить, що ми разом орендуємо місце, він знатиме, що ми приєдналися, щоб він міг бути готовим стягувати плату за одну людину”.

                    “Ви не збираєтеся жити зі мною і продовжуєте трясти мою руку роками і роками!”

                    “Ви не змогли впоратися зі своїм життям, так що тепер я не можу вам довіряти”.

                    “Будь ласка, відпустіть мене.”

                    “Не засмучуйтеся”.

                    “Ви, напевно, хочете, щоб я пішов з розуму, але я буду зберігати спокій.”

                    “Хочете чаю?”

                    “Ні.”

                    “Чи хотіли б ви чай з вершками?”

                    “Я не хочу жодного чаю”.

                    – Як вам подобаються яйця?

                    “Я не хочу яєць”.

                    – Будь ласка, просто дайте відповідь на точне запитання. Як вам подобаються яйця?

                    “Коли я хочу яйця, я, як правило, люблю їх м’яку варену в чашці, змішану з тостами і сіллю і перцем. Мені подобається, щоб жовток всмоктувався в хліб і давав хлібу пом’якшити ».

                    “Як вам подобаються яйця, коли ви їх не хочете?”

                    “Що ти маєш на увазі?”

                    “Коли ви хочете яйця, ви любите їх м’які варені. Але коли ви не хочете їх, як вам це подобається? “

                    “Я не знаю, як відповісти на це питання. Думаю, я не хочу, щоб вони переслідували мене і намагалися вкрасти мої гроші.

                    “Як би ви хотіли, щоб вони готувалися?”

                    “Я сказав, що я люблю їх м’якою вареною”.

                    – Але це коли ви їх хочете. Як би ви їх хотіли, якби хто-небудь зробив їх для вас, коли ви не сказали, дякую?

                    “Не знаю. Думаю, вишикувався.

                    “З сиром …?”

                    “Може бути…”

                    – Це має бути так чи ні.

                    “Гаразд. Так чи ні, сир … “

                    “Який…?”

                    “Яєчня добре з сиром або без нього, але з сиром яйця не потрібно солити.”

                    – Ви віддаєте перевагу своїм яєчню з сиром і солі або солі?

                    “Звичайні яйця прекрасні без солі”.

                    “Чому ви сказали, що яйця з сиром не потребують солі, якщо вам не потрібно говорити про це?”

                    – Тому що ви мене переповнюєте безліччю непотрібних запитань.

                    – Як це впливає на вашу відповідь?

                    “Я дозволю вам зрозуміти це.”

                    “Ні. Ви повинні це зрозуміти. Ви віддаєте перевагу яйцям з сиром або рівниною? “

                    – Або один, це добре.

                    – Як можна було б бути рівним? Вам може сподобатися одна, але я прошу вас віддати перевагу. “

                    “Моя перевага полягає в тому, щоб я їли яйця, коли я хочу їх, і мені вони найбільше подобаються, коли вони м’яко варені”.

                    – Ми вже покривали цю землю. Я говорю про те, як ви любите яйця, коли ви не просите їх, і хтось змушує їх їсти. Як ви віддаєте перевагу їм?

                    – Мені подобається, як вони заплуталися.

                    “Сир або рівнина …?”

                    “Рівнина”.

                    – Сіль або немає солі …?

                    – Трохи солі – це добре.

                    “Це нормально, але це ваше перевагу?”

                    “Так.”

                    – Скільки солі?

                    – Кілька трясек з солярів.

                    – Які солодощі …? Ті з сіллю або з цукром …?

                    “Той, хто має сіль …”

                    – Сірий або синій …?

                    “Сірий …”

                    “Чи подобається, що яйця підсолені, коли вони готуються, або як ви їх соліли?”

                    – Після.

                    – Після того, як вони тільки що закінчили готувати, або коли їх перевели на тарілку?

                    – Відразу після завершення приготування.

                    – Чи подобається вам приправа на яйцях, крім солі?

                    “Перець …”

                    “Що ще?”

                    – Це необов’язково.

                    – Коли ви це скажете, чи маєте на увазі, що я можу взагалі покласти на яйця будь-яку приправу, а ви їсте?

                    “Поки вони були розумними приправами …”

                    – Чи чебрець розумна приправа?

                    – Було б добре.

                    “Ви кажете, що це було б нормально, але чи означає це, що це було б розумно?”

                    “Так.”

                    – Мудрець …?

                    “Так.”

                    – Кориця …?

                    “Ні.”

                    “Паприка …?”

                    “Так.”

                    “Кріп …?”

                    “Так, але не поєднується з жодною з вже згаданих приправ”.

                    “Лавровий лист…?”

                    “Так.”

                    “Шоколадний сироп …?”

                    “Ні.”

                    – Ванільний сироп …?

                    “Ні.”

                    – Насіння кмину …?

                    “Ні.”

                    “Сироп м’яти перцевої …?”

                    “Ні.”

                    – Шафран …?

                    “Так.”

                    “Чабер …?”

                    “Так. Скільки ще приправ, спецій і приправ ви збираєтеся згадати?

                    – Скільки ще ви б хотіли, щоб я згадав?

                    “Немає …”

                    “Гаразд. Але, оскільки ви маєте найкращу команду на вашій стороні, що діє відповідно до ваших побажань, має бути план всього.

                    – Який план?

                    “Ви хочете, щоб ті, хто в вашій команді, допомогли вам, коли ви їх потребуєте”

                    – На яку команду ви маєте на увазі? Кому мені допомагати?

                    “Мене у вас є.”

                    – Чому б не просто сказати: «Ти мене»?

                    “Тому що це ставить вас на передній план, і ви ще не готові бути значним. Я важлива. Я можу сказати, що ви мене, але морально краще сказати, що у вас є.

                    – Це все одно, що ти є помічником, який важливіший за знаменитість.

                    – За винятком, у вашому випадку я знаменитість, і ви допомагаєте мені, дозволяючи мені вести вас.

                    Це мене звучить дуже дивно. Це незручно.

                    “Ну, це теж незручно, але ми повинні це зробити і до цього часу це доречно”.

                    “Я думаю, я візьму пропозицію лікаря і співпрацювати з ним на сюрреалістичний роман”.

                    – Він цього не зробив. Він просто знає, що ви любите писати, тому він додав деякі питання у питання, щоб спровокувати ваш творчий настрій. Він міг би піклуватися про те, чи ви пишете інше слово.

                    – Ви щось писали?

                    “Я написав речі. Я написав списки продовольчих товарів і вказівки для хлопця-кабеля, щоб він повернувся на правильну вулицю, оскільки знаки вулиць невеликі. “

                    – Я хочу висловити вам принаймні зусилля, щоб писати так багато. Я тобою пишаюсь.”

                    – Ви повинні пишатися мною. Я твій сторож.

                    “Добре, піклуйтеся”.

                    “Мені.”

                    – Я маю на увазі, до побачення.

                    “Ні.”

                    – Дійсно …?

                    “Так.”

                    “Ми побачимо про це.”

                    Глава восьма:

                    – Річард, як ти пішов від Саллі?

                    – Привіт, Ллойд … Нелегко було. Як ти мене знайшов? Як ви дізналися про те, що сталося? “

                    – Хтось згадав про це. Я забуваю, хто. Мені просто доводилося ходити в цьому напрямку і ви тут. Як ви врятувалися? “

                    – Нарешті, вона заснула. Мені знадобилося багато часу, щоб усунути свою руку від неї, бо я не хотіла, щоб вона прокинулася, але зрештою пішла.

                    – Що ви збираєтеся робити зараз? Це не зовсім ідеальна погода для сну на свіжому повітрі.

                    “Останні кілька годин я витрачав на це думки. Зараз я в безпеці. Вона не знає, де я перебуваю.

                    “Як довго ви плануєте сидіти тут?”

                    – Я готовий залишитися цілу ніч. Я втомився і зараз не хочу вставати. Це набагато краще, ніж жити з Салі, прикріпленою до моєї руки.

                    «Я бачу, як це дратує людину. Чи ви маєте достатньо грошей, щоб орендувати готельний номер? ”

                    “Це залежить від якості готелю і якщо я хочу це зробити, а не заощаджувати гроші на їжу”.

                    – Чи є у вас достатньо грошей на решту місяця?

                    “Якщо я поїду до дешевих магазинів, я можу отримати речі, які наповнюються, і я буду в порядку”.

                    – А як щодо наступного місяця?

                    “Тоді мої гроші прийдуть, і я можу планувати на майбутнє”.

                    – Як ви могли жити з Саллі?

                    «Я занадто втомився, щоб розповісти вам все, але вона допомогла мені щомісячно перевіряти, і вона була другом. Коли вона дозволила мені залишитися з нею, я зрозумів, що це помилка.

                    – Чи хотіли б ви залишитися на моєму місці?

                    “Було б чудово. Я впевнений, що це буде краще, ніж те, що сталося у Саллі.

                    “Це можливо. У вас є чистий одяг?

                    – Цей одяг чистий. Усі мої інші одягу – у Саллі.

                    – У мене є деякі речі, які можна носити. Пізніше я можу поїхати до Саллі, забрати одяг і повідомити їй, що ти залишишся зі мною.

                    – Я б віддав перевагу, щоб ви не сказали їй, що я з вами.

                    – Як ще я можу пояснити, чому я маю ваш одяг?

                    “Можна сказати, що ви бачили мене, і я попросив вас отримати мою одяг”.

                    – Де я повинен сказати, що бачив тебе? Вона хоче шукати вас.

                    – Так чи інакше. Принаймні, вона не зможе знайти мене.

                    – Вона буде, якщо я скажу їй, де ви знаходитесь.

                    “Ви не повинні це робити.”

                    – Але якщо вона запитає, чому я отримую ваш одяг, я повинен щось сказати їй.

                    – Ви можете сказати їй місце, яке зовсім не близьке до місця вашого перебування.

                    “Як я можу це зробити, якщо я скажу їй, де ви знаходитесь?”

                    – Ти мене не слухаєш? Я кажу, що ви не повинні говорити їй правду.

                    – Це не питання. Якщо я скажу їй, що ти зі мною, вона може не шукати тебе.

                    – Так, вона буде. Якщо ви скажете їй, що я не з вами, вона все одно буде шукати мене, але вона не знає, де шукати.

                    “Якщо я скажу їй, що ви не зі мною, вона вже побачить це, і вона запитає мене, де ви знаходитесь.”

                    “Ми можемо проходити через це знову і знову, і це нічого хорошого”.

                    “Ми можемо говорити про щось інше.”

                    “Мені б це сподобалося.”

                    – Чи є у вас туалетно-косметичні засоби, такі як зубна щітка або дезодорант, або ножиці для нігтів або гребінець?

                    – У мене є всі ці речі у Саллі. Зараз я не можу дістатися до них.

                    “Ви можете. Я впевнений, що вона зрозуміє.

                    “Якщо я піду туди зараз, вона все ще може спати, так що є можливість”.

                    – Ви повинні піти, коли вона прокинеться.

                    – Чому я хочу це зробити? Вона знову захоче схопити мою руку. Ви божевільні.

                    – Вона знову не захопить вашу руку.

                    – Як ви можете бути впевнені? Чи будете ви чекати на місці?

                    “Ні. Я не буду навколо вас.

                    – Ви будете навколо блоку?

                    “Я буду вдома”.

                    “Що б цього зробити?”

                    “Ви можете подзвонити мені, коли все отримаєте”.

                    – На той час вона зробить щось, щоб звести мене з розуму.

                    “Я допоможу вам, коли я з’являюся”.

                    – Ви допоможете мені зійти з розуму?

                    “Забавно. Дійсно, це була пропозиція. Я розумію, що ця ідея вам не подобається. Ми не повинні цього робити. Давайте не будемо думати про це пізніше. Я здивований, що я тут на прогулянку. Я не міг спати, тому що мій сусід дратував мене, коли він ходив у ванній кімнаті. Я чув його. Я хотіла стукати по стіні, щоб він знав, що він не на безлюдному острові, а в житловому комплексі, де люди живуть в безпосередній близькості один від одного, і він повинен думати про інших, перш ніж він кашляє, як він. Зараз я не хочу говорити про нього. Ми говоримо про вас. Я дам вам залишитися зі мною, але ви повинні прийняти душ і дати мені мити одяг, який ви носите. Ви говорите, що вони чисті, але, якщо ви носили їх весь день, вони зобов’язані смердіти. Я не надто прискіпливий до багатьох речей, але погані запахи мене дратують. Якщо я понюхаю щось погане, я можу бути людожером. Інакше я найприємніший хлопець, якого ви могли б зустріти. Отже, це може здатися жалюгідним, але це мої правила. Ви в цьому добре?

                    “Я впевнений, що ви не збираєтеся бути ніде близьким, як Саллі”.

                    “Я далека від цього”.

                    – Я вас знаю стільки ж часу, скільки знаю. Ти завжди зі мною холодно.

                    “У мене є кілька правил, і ви повинні дотримуватися їх, якщо ви залишитеся зі мною”.

                    “Я слухаю.”

                    – Коли кашляєте, потрібно покрити рот. Якщо ви цього не зробите, я буду сидіти поруч з вами цілодобово і чекати, коли ви кашляєте, і тоді я подаю вам тканину.

                    “Вам не потрібно робити це, тому що я буду працювати добре”.

                    “Гаразд. Ви коли-небудь ходили в кафе і користувалися туалетом, а коли повертаєтеся, хтось сидить за вашим столом? Вони роблять це тому, що доступно кілька таблиць. “

                    “Я бачив це.”

                    «Коли ви повернетеся з ванної кімнати, ви не хочете погано пахнути. Людина може бути з іншої країни. Коли вони повернуться додому, вони розкажуть своїм друзям про нашу країну і про те, як люди смердять.

                    “Ви пропонуєте надзвичайну ситуацію, яка може відбутися лише в рідкісних обставинах”.

“Багато речей, які ми робимо, що ми вважаємо звичайними, могли б викликати інші екстремальні події”.

                    – Хіба ви не звучите трохи абсурдним?

                    “Ні. Що робити, якщо людина була з Німеччини? Він міг бути з Бразилії. Він міг прибути до США на човні. Він міг прибути на реактивному літаку. Справа в тому, що ви не хочете його образити.

                    “Якщо ви будете підтримувати цей тип розмови, я не можу взяти вас на вашу пропозицію.”

                    “Прошу пробачення. Я хочу, щоб ти залишився зі мною. Думаю, я можу вам допомогти. Саллі була трохи владна, але ми довго були друзями і ніколи не мали жодних проблем один з одним. Ви згодні?”

                    – Я теж роблю і вибачаюся. Пізно, і я поза межами, і я не думаю про це. Ви, мабуть, маєте сенс, і зараз я не бачу цього. Так, це має бути. Я зроблю все можливе, щоб дотримуватися того, що ви говорите. “

                    “Я знаю ти будеш.”

                    – Дякую за пропозицію. Ви заощаджуєте життя. “

                    “Якщо ви збираєтеся приїхати додому пізніше, ніж через десять годин ночі, вам потрібно буде надіслати мені текст з двох причин. Однією з причин того, що я планую спати, і я не хочу чути гучних звуків і думаю, що в квартирі прокрався грабіжник. Інша причина – я буду думати про тебе протягом дня, і я буду рахувати секунди, поки не прийдеш додому, так що, якщо ти повідомиш мені заздалегідь, то будеш пізніше, ніж через десять, я перемогу. t повинні викликати поліцію. “

                    – Ви б насправді не подзвонили в поліцію?

                    “Ви не забудете надіслати мені текст, чи не так?”

                    – Ви звучите нав’язливо.

                    “Я є нав’язливим щодо кількох речей, але не багато.”

                    – Ви дійсно збираєтеся бути такою екстремальною? Думаю, ви повинні піти, і я скажу спасибі за пропозицію і прощання.

                    – Зараз я тільки йду на сильні позиції, бо бачу, що ти на вулиці, і у тебе була гарна домовленість зі Саллі, і я знаю, що ти пройшов на останньому місці. Я не буду говорити про вас, коли йдеться про те, що я згадував. Якщо пахне виникає час від часу, я просто попрошу вас використати дезодорант, і якщо ви кашляєте голосно, я просто нагадаю вам. У мене є власне життя. Ваша ситуація не буде постійною. Я допоможу вам отримати власну квартиру. Якщо вам знадобиться я для роботи з вашими фінансами, я перейду до себе, щоб Sally не повинна бути вашим одержувачем платежу. “

                    “Це звучить непогано. Коли ми можемо піти до тебе?

                    – Ми можемо йти прямо зараз. Ви готові?

                    «Мені може знадобитися відпочити тут ще двадцять хвилин. Чи це нормально?”

                    – Ми можемо зробити це тридцять хвилин?

                    – Це добре.

                    “Я радий, що ти маєш мене як друга”.

                    “Це набагато краще, ніж Саллі, кажучи:” Мене у вас є “.

                    “Я чув, що це кажуть люди.”

                    “Це дивно.”

                    “Я чув гірше.”

                    – Як вона говорила: «Мене, у вас є. Ви, я не маю.

                    – Але хіба у неї не було вашої руки?

                    – Це інше. Вона не мала моєї чесності ».

                    – Вона має достатню цілісність.

                    “Я маю на увазі, що вона не змогла відняти моє почуття власної гідності”.

                    “Я повинен сподіватися, що ні”.

                    – Отже, якщо я залишуся з тобою, все буде не так, як вони були у Саллі?

                    – Вони не будуть схожими на те, як вони були у Саллі.

                    – Я зараз готова піти. Ми можемо ходити разом ».

                    “Це звучить непогано. Ви більше не повинні думати про неї. Зараз я викликаю знімки, і я відправлю вас у правильному напрямку. “

                    “Я готовий.”

 

Поява частина перша

Інший цікавий день у кафе, вважає Філіп. Час становить дев’ять п’ятдесят вечора, у середу вранці. Дощ не з’явився, але він має свій парасольку, бути обережним. Він дивиться на того, хто тут. Двадцять п’ять відсотків – це чоловіки, одягнені в довгий рукав, закріплені рукавами, рукави згорнуті, закупорені в брюки. Ще двадцять п’ять відсотків – це жінки, що носять розстебнуті футболки та джинси. П’ятдесят відсотків одягаються в короткі рукави блузи, розстебнуті на брюках. Всі чоловіки використовують ноутбуки. П’ятдесят відсотків жінок використовують ноутбуки, а п’ятдесят відсотків читають книги та одночасно записують у блокноти.

Він сидить на двох столах від входу, єдиний стіл із електричною розеткою на стіні. Він пам’ятає, як більшість днів цей стіл був зайнятий, і йому потрібно було заряджати його телефон.

Є дві таблиці, розташовані дуже близько до стінних столів. Один стоїть біля нього, а другий стоїть на двох столах, ближче до стола, де люди замовляють каву. Він слухає музику на своєму мобільному телефоні. Раніше вдома він слухав класичну музику. Тепер він слухає джаз. Він думав про щось писати в ноутбуці, але коли він приїхав сюди, він не міг думати про щось писати.

Він зауважує, що клієнти поділяються на етнічні категорії. Третина – це кавказька, одна третина азіатських та одна третина східних індіанців. Він любить дивитись на клієнтів кафе та спостерігати за тим, скільки читає книги, дивлячись на ноутбуки або спілкуючись у групах. Він також любить спостерігати, якщо жінки носять сорочки, забиті, розстебнуті, рукави згорнуті чи ні, сукні, спідниці, джинси, брюки, шорти і те, що вони носили на попередньому дні, якби вони були тут.

Кавказька жінка входить. Вона носить неприпасену зелену сорочку та чорні сорочки, а над рубашкою на ліктях виштовхується пухна свитер з рукавами. Вона несе напівболую напівтони рюкзака. Вона дивиться на таблиці і вибирає таблицю ближче до лічильника. Вона садить, відкриває свій рюкзак і виводить книгу. Вона відкриває книгу і читає.

Пилип чудес, хто підбере столик поруч із його. Був ще два рази, коли він сидів за столом поруч із одним пустим столом. Вперше сидів там кавказький чоловік, одягнений у сіру колготкову кофтинку над синіми джинсами та бейсбольною кепкою. Вдруге сидів там кавказька жінка, одягнена в світло-блакитне плаття та блакитний джинсовий жакет.

Він продовжує слухати музику, дивлячись на всіх інших. Він вважає сьогодні сьогодні низьким ключовим моментом через похмуру та похмуру погоду. Вчора було жарко, а в кампусі коледжів, де розташоване кафе, багато навчалося студентів. Зараз він помічає, що один-два людини іноді ходять, але в іншому випадку кампус виглядає майже порожнім. У його оцінці в кафе потрапляє менше людей.

“Якщо щось не збирається тут, я піду додому”, – думає він. Його зелений жасминовий чай з вівсяним молоком, напій, який він зазвичай наказує, ще належить допомогти йому з його творчістю. Зазвичай він має нову ідею для розповіді після того, як він приймає перший глоток. Він цікаво, чи повинен він повернутися додому, у квартирі свого брата, і читати книгу. Він уявляє, що отримує вплив на те, щоб написати щось після прочитання чужих слів.

Він пам’ятає, що його друг Біллі одного разу сказав йому, а Філіп жив у Каліфорнії. Біллі сказав йому бути терплячим. Він забуває контекст, але вважає, що поради дійсні. Він буде чекати ще десять хвилин. Якщо настане натхнення, він залишиться і пише, інакше він буде думати про те, чи хоче він залишитися ще десять хвилин. Він прийме рішення, коли прийде час.

Він насолоджується своєю музикою та прохолодною погодою. Гаряча погода покриває його. Він вважає, що сьогодні він наближається до ідеального дня, з яким він зіткнувся, тому що вид дерев та спокійна вібрація в поєднанні з прохолодною температурою та веселою музикою спонукає його подумати про той спосіб життя, який він іноді мріяв про життя . Погляд, з вікна кави, подібний до його мрії, на його думку.

Він буде жити в котеджному містечку в маленькому містечку з великою кількістю дерев, а дружина, яка також є письменницею і носить, вкладена в пледові сорочки та вельветові штани. Вони будуть вирощувати свої власні фрукти та овочі на задньому дворі, а поряд з ними – міський громадський центр, де він зможе читати уривки з своїх недавніх творів до сусідів, які відвідують події.

Насправді, він не хоче одружитися і не матиме дисципліни постійно працювати на саду або тип роботи, що дозволить йому мати дружину та будинок. Але, йому подобається мрія. Поки йому не потрібно відчувати сувору сторону ситуації, він може оцінити споглядання інших способів життя.

Інша жінка ходить в кафе. Вона є кавказька і носить білу футболку, заправлену блакитними джинсовими шортами. Вона стоїть біля дверей і дивиться навколо. Потім вона повільно йде в лічильник. Вона замовить каву, а потім повертається до стільниці. Вона дивиться навколо. Потім, коли вона дивиться в інше напрямок, вона сидить за столом поруч із Філіпом. Вона кладе свою каву на столі перед нею.

Він вважає, “Це рідкість, що хтось гарно виглядає, як вона сидить поруч зі мною. Напевно, вона скоро вийде “. Він помічає, що вона сидить на руках на колінах, ігноруючи її каву. Вона оглядає кімнату. Він уникає дивитися на неї.

Більше людей у ​​кафе. Двоє кавказьких чоловіків і чотири чоловіка східного індіанця, всі носять чорні костюми з білими сорочками та іменами. Жінка в пурпурній куртці-свите встає і виходить. Чоловіки сидять за столом. Філіп не чує, що вони кажуть, через його музику, але вони швидко рухають руками, а їхні роти швидко рухаються. Філіп уявляє, що у нього буде головний біль, якщо він почує їх розмову.

У нього все ще немає ідеї для власне історії, але він цікаво, чи повинен він написати про зовнішній вигляд. Він вважає, що це буде гарним початком, але він сподівається, що він буде думати про персонажа, щоб покласти в цю сцену. Він відчуває, що він, мабуть, матиме ідею, як тільки він йде додому, але він вирішує залишитися щонайменше на десять хвилин довше, щоб він міг бачити, коли залишає жінка поруч з ним. Він хоче знати, чи він правильний, припускаючи, що вона незабаром відійде. Він вважає, що вона буде полегшена, якщо він залишиться спочатку, щоб вона могла бути однією, але частина його хоче залишитися. Йому цікаво дізнатись, чи хтось вийде, і якщо вона перейде до цього столу.

Музика ставить його в спокійний і мрійливий настрій. Він вирішує, що він може залишитися тут ще годину чи дві, іноді отримуючи заправку кави. Зовнішній вигляд показує більше сонця. Він припускає, що незабаром буде багато студентів.

Жінка дивиться на нього і каже щось і вказує на його напрямок. Він вважає, що вона вказує на електричну розетку і запитує, чи зможе вона підключити свій мобільний телефон. Він зупиняє свою музику і запитує: “Так?”

Вона каже: “Вибачте, але мені цікаво, чи добре, якщо я вас щось запитаю”.

Він каже: “Звичайно”.

Вона мить і миттю запитує: “Чи добре, якщо ми тримаємо руки?”

“Що?”

“Чи можемо ми тримати руки? Це виглядатиме краще в такий спосіб. Зараз це виглядає дивно, як я вторжусь у ваш простір чи щось “.

“Я не бачу, як хтось це подумає”.

Вона хмуриться. “Люди виглядають”. Вона тримає руку. “Слухай, ми можемо просто зробити це? Це буде краще “.

Він віддає їй руку.

Вона каже: “Дякую”.

Він помічає, що вона продовжує сидіти, як вона робила, озираючись на кілька секунд, а потім дивившись назустріч їй. Вона тримає все ще. Він дивиться на їхні руки. Він відчуває, що вона використовує його таким самим чином, як люди, які використовують ноутбуки, і вона хоче виглядати зайнятою.

Він знову починає свою музику. Він менше зайнятий бажанням йти додому. Він відчуває від жінки почуття безпеки. Його цікавість хвилюється. Він цікавиться, як довго вона це зробить. Їхні руки все ще є, і він не хоче їх рухати. Він думає: “Якщо я роблю їй користь або щаслива, я радий. Це гарна зміна ходу, щоб я почувався бажанням, особливо в районі, де я ще не зустрічав занадто багато людей “.

Він слухає ще кілька пісень. Він вважає, що пройшло півгодини. Пісні тривали десять хвилин або більше, а троє грали до цих пір. Він слухає четверту пісню. Жінка залишається все ще. Їх об’єднані руки не рухаються. Він дивиться на неї, але вона не повертає погляд. Він дивиться на їх руки і на неї, вперед і назад. Вона не відповідає. Він відчуває тривогу. Він хоче щось статися. Він вирішує повернутися додому. На його думку, вона не має ознак подальшого руху.

Він встає. Він намагається підняти руку зі столу, але рука залишається корінним на місці. Він намагається відпустити, але вона міцно тримає. Він починає ходити, і вона хмуриться над ним.

У тихий голос вона каже: “Я не готовий”.

Він каже: “Я йду”.

Вона засвітила: “Сядь”. Вона стискає руку.

Він сідає. Її тримання залишається тісним. Вона залишається все ще. Її обличчя здається сердит, він спостерігає. Він вважає: “Я буду чекати ще десять-п’ятнадцять хвилин, а потім я дійсно звідти. Я відпускаю й віддаляю від неї. Я дам їй вигоду з сумніву зараз. Можливо, вона мала щось жахливе для неї, і їй потрібна компанія, і я дозволю їй тримати мою руку ще на десять-п’ятнадцять хвилин. Після цього мені все одно, що в її ситуації. Я пішов.”

Вона дихає сильно. Він нервовий. Він запитує, чи прочитає він розум. Він буде чекати ще двадцять хвилин, перш ніж він покине. Він сподівається, що це допоможе вирішити ситуацію.

Ще дві пісні зіграли. Він впевнений, що вона дозволить йому піти. Він встає і так робить вона. Він каже: “Я йду додому”.

Вона каже: “Я готовий піти”.

Він знову намагається відпустити, але її зчеплення залишається тісним. Він каже: “Ми можемо йти своїми шляхами зараз”.

Вона каже: “Люди дивляться. Краще, якщо ми залишатимемося разом. Ми були тут разом. Давайте не будемо виглядати дивним “.

Таємниця Марісси Частина перша

Обкладинка з люб’язності пані Photoshop

http://www.fiverr.com/msphotoshop

Коли я сиджу у своєму улюбленому кафе вранці вранці близько десятої години, тепер я можу подумати над тим, що трапилося минулої ночі. Погода на вулиці пасмурно. Великі вікна дозволяють отримати великий вигляд, подібно до екрану фільму. Дощ може пізніше пізніше, але зараз він не тут. Минулого тижня сонце гаряче палить. Я не фанат надзвичайно теплих температур, але, на щастя, жінки добре одягаються незалежно від сезону.

Мені подобаються жінки так, якщо ти (читач) хоче припустити, що я сексист, я не можу зупинити вас. У такому випадку ви можете замінити слово “жінки” на “чоловіки” або “люди” залежно від вашої переваги. Можливо, чоловіки одягаються так само добре, як і жінки в місті, але я повинен залишатись конкретними в моїх описах. Це викриває про щось конкретне, і узагальнення тут не працюватимуть.

Якщо ви думаєте, що я переконливо пояснюю, ви правильні. Я живу поряд з коледжем, і я зіткнувся з дискусіями, коли люди будуть говорити про те, чому певні автори не додають фрази “на мій погляд” після висловлення думки в есе. На мій погляд (і я роблю те, що я хотів уникнути), якщо читачеві потрібна різниця між думкою та фактом, що пояснюється в письмовій формі, то читачеві незручно щось у написанні. Як я вирішив поставити це на папері, я сказав собі, що, якщо люди повинні точно відчути мою особисту правду, я повинен це зробити на своєму шляху. Перші враження – це все. Коли я раптом переймаюся до м’яса, про що все це, я вже переможе тебе на мою сторону, сподіваюся.

Вчора ввечері, коли я прийшов додому з кафе, я був шокований тим, як одягнувся мій сусід. Вона живе від мене в нашому апартаменті. Вона залишається в моїй запасній спальні місяць, тому що її сім’я, яка відвідує її з України, вирішила залишитися довше, ніж спочатку планувалося, і вони стискають її стиль. Вона шукає квартиру для них, але, оскільки вони не є американськими громадянами, вона амбівалентно про те, які дії вона повинна прийняти. Чи повинна вона допомогти їм заселитись в Америці або сказати звичаєм відправити їх назад в Україну? Вона пояснила мені, що вона спробує перший варіант на місяць-другий, а потім, якщо знайти місце для них стане занадто напруженим для неї, вона вдасться до другого варіанту.

Її звуть Маріса Кучинський. Мене звуть Якоб Шварц. Ми жили на Riverside Drive протягом кількох років. Я не знаю, хто прожив тут довше, але пам’ятаю, коли я вперше скучив її. Вона виходила з її квартири, коли я виходив з моєї. У неї була копія Гомера “Іліада”, яку я ще не читав, і, коли вона посміхнулася і сказала привіт, я запитав її, чи це хороша книга. Вона сказала, що вона насолоджувалася тим, що вона читала до цих пір, але вона не читала достатньо, щоб точно сказати. Наша бесіда була цікавою, але, як я подивився на неї, я не міг не допомогти, а зробити зауваження. Вона була одягнена в сіру галасливу водолазку з довгими рукавами, підтягнутими вгору і чорними брюками. Вона була одягнена комфортно, і її довіра вийшла, коли вона говорила, але я згадав, як бачила ще одну жінку в той же день в кафе, одягнувши майже таку ж сукню, за винятком того, що її вдягнула светри. Коли я розмовляв з Маріссою, я думав про те, як вона було б корисно, якщо б вона одягнула і свитер, що вкладається в нього. Вона жила в Манхеттені, де сиділи в сорочках та светрах. (Так, були вилучені сорочки та светри, але я вказую на це). Жінки, одягнені в вершини, були для мене поворотними, тому я уявив, що вона виглядатиме в цьому стилі. Протягом усіх днів, коли ми зіткнулися один з одним, було кілька разів, коли вона носила пугові сорочки з прив’язаними хвостами сорочки, але ніколи не було прикріплено нічого.

Я пам’ятаю один день, коли вона була в кафе з кількома її друзями. Вони, мабуть, пішли на подію, тому що всі вони носили футболки з коротким рукавом, що рекламують подію. Всі вони загорнули свої короткі рукави, але Маріса була єдиною, яка не вкусила в сорочку. Вона прив’язала сорочку на бік, так що вона виглядала щільно, але здавалося, що вона цілеспрямовано уникала носіння, застебнута в сорочки за будь-яку ціну. Це ніколи не вплинуло на нашу дружбу. Це було щось, що я знав, було б так само передбачуваним, як сонце зійде щоранку.

Вчора ввечері її закутала сорочка. Вона була одягнена у темну і світло-блакитну горизонтально смужку сорочку з довгими рукавами, з підтягнутими рукавами, а також темно-сині джинси з щільно гострим коричневим поясом. Коли я ввійшов у квартиру, вона вийшла з запасної спальні, в цьому одязі. Вона не носила будь взуття або шкарпетки, тому я уявив, що вона не одягнена на ніч. Може бути, вона зробила, і вона повернулася і зняла з себе туфлі та шкарпетки. Я хотів попросити її про щось, щось, що може призвести до розгадки ситуації. Я не міг думати про те, що питати, так що це не здасться незручним.

Вона запитала: “Як був твій день?”

Я сказав: “Це було добре”. Я міг би додати, що я бачив кілька жінок, одягнених як вона, але потім мені потрібно було б дати деталі, які вказують на її стиль зміни, і я не хотів зробити її самосвідомістю.

“Що ти робив?”
“Я почав писати розповідь. Були люди, які говорять про те, чи тварини повинні бути вегетаріанцями. Це змусило мене думати, що якщо у тварин є власне відчуття реальності, це відрізняється від реальності людей, і ми не повинні нав’язувати їм наше почуття моралі. Це змусило мене думати про написання історії про світ, де половина її населяли людина та половина тварин. Які б люди не робили у своїй половині світу, це не вплине на тварин і навпаки. Однак це було з урахуванням людського способу мислення. Люди ніколи не входили до світу тварин, але тварини часто ходили в людський світ і брали їжу і пошкодили свої будинки. Але я написав лише одну сторінку історії, але я не знаю, як я її розробляю “.

“Це звучить цікаво. Я хотів би прочитати його, коли закінчите. Ви б хотіли щось поїсти?”

Я не був особливо голодним, але її поява дало мені естетичний апетит, як колись жадає читання книги або слухання музики. Якщо її зовнішній вигляд був з певної точки зору, це могло б означати зміну того, що вона приготувала. Її енергія буде іншою. Це спричинить зміну життєвої хореографії. Я б поважав різницю, тому що це було б схваленням. Якщо я не сказав, що дякую за вечерю, вона може не запропонувати її в майбутньому, і вона могла б вважати невірно, я не сподобався їй одязі. Я сказав: “Це було б здорово”.

Вона зробила салат. Це було не фантастично жодним чином. Це був простий салат з начинкою з олії та оцту, але її вибір у створенні салату давав ключ до того, як вона була одягнена.

Якщо моя сім’я народження була будь-яким свідченням того, як харчові звички можуть призвести до появи своєї продукції, я б запропонував нікому не слідувати їхньому лідерству. Моя мати була Ангел Лью. Вона не була одружена, коли вона мала мене, і я виросла в системі прийомних сімей, тому що її батьки, Ларрі та Аніда Лью, не хотіли виховувати ще одну дитину, коли вони вже мали трьох дітей. Моя мама переїхала до прийомної домівки Валеріла та Еліни Шварц. Але через шість місяців перебування з ними вона повернулася до своєї родини, і мене підняв Швац. Коли мені було вісімнадцять років, я прийняв рішення дозволити їм прийняти мене. Через декілька років я знову зв’язався з мамою і познайомився з її сім’єю.
Їй вдалося залишитись струнким, бо їли їсти лише один-два бутерброди на день, що складається з болоньї та майонезу на білому хлібі. Її брат, Михайло, та його дружина, Мойра та їх дочка, Єлизавета, були ожирінням. Вони з’їли консервований равіоліс, плавлену сирну їжу, випадкові стейк Солсбері та лимонно-вапняну соду. Якщо я спробував дати їм справжні фрукти, овочі або хоча б натуральні соки, вони ніколи не їли і не пили їх. Мій двоюрідний брат, Елізабет, щодня зупинявся вдома, граючи у відеоігри. Вона взяла звичку з своєї матері, тітки Мойра, яка весь день лежала в ліжку і дивилася телевізор. Дядько Михайло, принаймні, буде йти до магазину долара, де він купував для бакалії. Кузін Єлизавета все ще живий і живе в дуже хорошому будинку на півдорозі, але решта з них загинула, не в той же час, а в кінці кінців один за іншим.

Моя мати носила сукні, які виглядали старими і зникали, а сукні тітки Мойри краще виглядала порівняно, але ніхто з них не носив ні одягнутих у сорочки у своєму житті, ні Кузен Елізабет, головна турбота про те, щоб знайти одяг, достатній для її розміщення. Дядько Михайло зробив би наполовину спробу підтягнутися у сорочці, якщо він поїхав до лікаря призначення, але в іншому випадку мода була останньою справою на його думці.

Якщо я бачив співвідношення зовнішнього вигляду та харчування з Лью, я бачив іншу співвіднесеність з Шварцем, котрий я вважав моїми реальними батьками, але ради уточнення в цьому оповіданні я буду посилатися на них по імені. Валеріл, який ніколи не любив його імені, оскільки вважав, що це дуже схоже на ім’я Валерія, і Еліна зафіксувала те, що вважали люди в нашому районі, як корисну їжу для спокоєм. М’ясо, як стейк і курка, приготовані овочі, такі як цукіні, цвітна капуста, брокколі та кабачок, а також картопля, а іноді і розтертий горошинний суп і вершкова кукурудза часто споживаються. Іноді ми макарони і сир або лазаньї, але все це було домашнім. Іноді вони носили свої сорочки, а іноді і ні. Вони не були дуже тонкі, але вони також не страждали ожирінням. Вони виглядали здоровими, і їх стилі моди представляли собою більше балансу, ніж будь-який носив Лью.

Коли я переїхав до своєї квартири на річковий вокзал і слухав розмови з жінками про те, що вони їли, дев’ять разів з десяти, якщо я почув їх, хвалячи шляхи вегетаріанства та органічно вирощеної продукції, вони також були одягнені в сорочки. Що стосується того, чи було це пов’язано з випадковості чи дизайном, журі все ще відсутнє, але іноді неважливо, чому щось трапиться. Досить сказати, що це відбувається.

Я також бачив різницю в фокусі в залежності від стилю. Один з моїх друзів, Стів Янов, мав дві сестри, Синтію і Зефір. Вони були різними за зовнішнім виглядом і настроєм.

Синтія носила сукні та спідниці. Вона, можливо, не була брудною, але її наряди дали свідчення з побоюванням щодо будь-якої форми придатності. Одного разу вона носила блузку, прикріплену в спідницю для судового слухання, але вона скаржилася, як вона ніколи не буде носити таку справу, якщо вона цього не зробить. Вона носила шарфи, шапки та прикраси. Вона склала своє одяг і влаштувала все у своїй кімнаті до місця, де їй не було достатньо часу для будь-якої іншої діяльності. Вона поговорить про важливість догляду та покупки потрібної форми зубної пасти, полоскання для полоскання рота, дезодорантів, стоматологічної нитки та багатьох інших деталей, які я не пам’ятаю. Вона критично відповість, якщо її розмовник використовував неправильне слово в контексті розмови. В ті кілька разів, коли я бачив її з датою, вона згладила чоловіче волосся і помахала рукою свою руку і сказала йому, що йому потрібно добре виглядати на публіці.
Зефір носив окуляри, але ніяких інших аксесуарів, які я помітив. Її одяг завжди була футболка з довгими рукавами, вбрана в високі чорні штани талії. Сорочки завжди були твердими кольорами, як сірий або коричневий або синій або зелений. Вона також завжди штовхнула рукави. Вона ніколи не носила шапки. Її черевики виглядали приємно. Вона мала впевненість, що точно знає, як вона хоче виглядати, і, здавалося, заспокоїла її прийняттям інших людей, однак вони були. Її кімната не була катастрофічною, але вона не витрачала ніде на час, який Синтія зробила на організацію. Зефір писав вірші і пішов у кафе, обговорював мистецтво та літературу з друзями. Вона сказала, що Синтія може взяти будь-який її одяг у будь-який час, і Синтія відповів, що вона ніколи не буде виглядати як повія.

Я згадую їх, тому що вони чудові приклади того, що я зрозумів. Якщо Сінтія це прочитає, вона скаже, що я нав’язливий. Якщо Зефір це прочитає, вона скаже, що я блискуча. Незалежно від того, який предмет, буде різні точки зору на основі того, хто сприймає.

Причина, я був шокований, коли Маріса з’явилася в закупореній сорочці не з-за самої сорочки, а з-за впливу часу. Якщо у людини зараз є сиве волосся, але в минулому було коричневе волосся, це зрозуміло, але це зазвичай ніколи не відбувається миттєво. Якщо людина перебуває в ресторані і йде у ванну кімнату і повертається через п’ять хвилин з різним кольором волосся, різним способом одягу та повною зміною особистості, це буде шокуючим для інших, наскільки стиль Марисси був для мене.

Writer’s Dilemma

IMG_7215

Cover image courtesy of Ms Photoshop

http://www.fiverr.com/msphotoshop

                Harold would have never imagined what happened. His day began without conflict. After his getting dressed, eating scrambled eggs and ham with a glass of milk, and finishing with a cup of coffee, he walked to the university library where his friend, Ivan, worked. Ivan lived in the same apartment complex as Harold. When Ivan gave Harold a visitor’s pass so he could browse through the book stacks, Harold was happy. He would have had little to do if not for the opportunity to visit the library.

                He had an idea for a short story about a young man who met his favorite author in a used book store. The store was in a very small town and all of the books were old and dusty but, as chance had it, he noticed his favorite novelist looking at books there. The novelist was known to never give interviews but the young man was lucky to have a chance to ask the writer a few questions. Harold felt excited about his new story idea. His best bet for receiving inspiration was for him to write it at the university library.

                For the past month, Harold went to the library every day. He moved to the east coast two months ago and met Ivan several days after he moved in. Ivan was an older man who retired from teaching but still worked part-time in the library. They talked about literature. Harold would occasionally give a copy of one of his stories to Ivan and they would discuss the story’s good and bad points. Part of Harold’s burst of creativity came from his knowing he could give his next story to Ivan and learn more pointers on the craft of literature.

                As Harold entered the library, he noticed a woman he had seen there on other days. Perhaps he had noticed her at least ten times. She always dressed well, wearing tucked-in shirts or tucked-in sweaters. She walked like she knew exactly what was on her agenda. Harold never followed her but he was curious as to whether she worked there or was a student. He was tempted to walk in her direction and find out the answer to the mystery but he decided purposefully to go to another part of the library. He went in the elevator and got off at the fifth floor. The study rooms on the fifth floor had the least amount of students and he could concentrate on his story with few distractions.

                Right before he put the first word on paper, he heard two people talking. One was a man and the other was a woman. Harold did not look up yet to see what they looked like but he listened to what they were saying.

                The man said, “Things will get better. You’ve managed this far. Don’t give up.”

                The woman said, “I know. I have a plan. I hope it works.”

                “Make sure you think through whatever it is you decide. It’s important to be level headed.”

                “I’m usually impulsive. That’s my problem.”

                “Think about this. You’re able to look good every day. Put the same amount of emphasis on your behavior.”

                “I always tuck in my shirts and sweaters in the months when the weather is cold but I am not so consistent during the rest of the year. Sometimes I’ll wear something tucked in and sometimes I won’t.”

                Harold looked up. The woman talking was who he saw when he walked in the library. Was he experiencing a coincidence or something metaphysical? She turned her head and glanced at him. He stopped looking at her and continued concentrating on his story.

                The woman said, “I imagine someone is listening in on our conversation.”

                The man said, “That’s to be expected when you’re in a public place. It’s not like we’re in a secluded area.”

                “Well, maybe he was looking at me because he thought I looked good. He heard me talking about my clothes. I’m wearing my shirt tucked in and my sleeves rolled up and he might think I work here.”

                “Maybe he just happened to look up just to put faces to the words. He’s not looking at you now.”

                “He’s probably embarrassed because I’m talking about him.”

                “Come on, leave him alone. He’s not bothering you.”

                “Well, maybe I should find out.”

                Harold looked up again and she was staring at him. Something about her was intriguing but he sensed she would keep talking about him if he stayed. If he left now, he would seem obviously planning to avoid her but he took that chance. He got up and walked out of the room.

                He went to another part of the library and she was not there. Something about what she said seemed strange and he could not understand why. He made himself forget her and he was able to write some of his story.

                An hour later, he figured he ought to eat some lunch. There was a cafeteria in the library. He went to the first floor and walked through an empty room serving as midpoint between the library and the cafeteria. From what Ivan told him, the room would soon be an area where people could sit at tables and eat.

                Suddenly, from the other direction, the woman approached him. She had her hand extended and she smiled. She said, “I’m sorry about what I said. Hello, I’m Anna.”

                They shook hands. He said, “I’m Harold. I left because I didn’t want to bother you.”

                They stopped shaking but she continued to hold on. She said, “You’re not the one bothering me. I have some issues I am dealing with and I have to figure out what to do.”

                He said, “I understand. I go through problems also.”

                She sighed. “My problem is somewhat big. I need a solution and fast.”

                He shrugged. “Would you like to talk about it?”

                “I can do that but I think we ought to get to know each other first. I’d like to ask you some questions.”

                “That’s fine.”

                “What do you think of this country?”

                “I’ve lived here my whole life. It’s hard for me to be objective about it. I haven’t had any problems.”

                “That’s good to hear. Do you get by? Do you make enough money so you can live satisfactorily?”

                “I have a steady income from a trust fund related to an inheritance my grandfather gave me. I don’t have to work. I feel satisfied. Why are you asking about money?” He noticed she was still gripping his hand. He tried to let go but she continued to hold on.

                She said, “I figured I could ask you about money and you could decide not to answer if that was your choice. I guess I can tell you my problem. My parents want me to get married because they are from the old country and they think that an education is not enough in this world. They think women need husbands to provide support. I need to figure out what I need to do so they will still pay my college fee and let me stay in this country.”

                He asked, “You’re from another country?”

                “I was born in Czechoslovakia but I’ve lived in the United States for four years. My parents say I need to get married so I can be sure I can stay in this country. They say they will make me move back in Czechoslovakia if I don’t do what they ask of me.”

                Harold was nervous. He said, “I can ask some of my friends if they know any people desperate to get married. Is that okay?”

                “Why are you so nervous? You act like I’m going to hurt you or something. I’m just asking you questions. I figured you could help me.”

                “I’d be more willing to help if you let go of my hand.”

                “Why can’t I shake your hand? According to my belief system, it is wrong to disconnect from energy that is harmonious.”

                “What do you mean by that? Are you saying you will never let go?”

                “I don’t plan to let go.”

                “But you will eventually let go?”

                “I didn’t say that.”

                Harold figured he was part of something that might have been planned earlier and he had not recognized the signs. Right now, he was in a trap. He knew she could not hold on to his hand forever. Eventually, they would separate. In the meantime, he needed to determine whether or not he should continue going to the library. If he decided not to do so, he could avoid another trap. However, his predicament would make a great short story as soon as he could get his hand free so he could write it.

Дилема письменника

IMG_7215

Обкладинка з люб'язно надана пані Photoshop
http://www.fiverr.com/msphotoshop

                    Гарольд ніколи не уявляв, що сталося. Його день почався без конфліктів. Після того, як його одягнули, їли яєчню та шинку зі склянкою молока, і закінчили чашечкою кави, він пішов у університетську бібліотеку, де працював його друг Іван. Іван жив у тому ж апартаменті як Гарольд. Коли Іван подарував Гарольду пропуск відвідувача, щоб він міг прокочувати книги, Гарольд був щасливий. Йому було б мало що зробити, якщо не для можливості відвідати бібліотеку.

                    Він мав ідею для короткої розповіді про молодої людини, яка зустріла свого улюбленого автора в використовуваному книжковому магазині. Магазин знаходився в дуже маленькому містечку, і всі книги були старими і запиленими, але, як це було випадково, він помітив, як улюблений письменник дивиться на книги там. Відомий романіст ніколи не давав інтерв’ю, але юнакові пощастило мати можливість задавати письменнику кілька питань. Гарольд хвилювався про свою ідею нової історії. Його кращий заклад для отримання натхнення був для нього, щоб написати його в університетській бібліотеці.

                    За минулий місяць Гарольд пішов у бібліотеку щодня. Два місяці тому він перемістився на східне узбережжя і кілька днів після того, як він переїхав, зустрів Івана. Іван був старшим чоловіком, який пішов у відставку, але все ще працював у бібліотеці. Вони говорили про літературу. Гарольд час від часу передавав Івану копію однієї з його оповідань, і вони обговорювали хороші та погані моменти цієї історії. Частина вибуху творчості Гарольда виникла з того, що він міг дати Івану свою наступну історію та дізнатися більше вказівок на ремесло літератури.

                    Як Гарольд увійшов до бібліотеки, він помітив жінку, яку він бачив там в інші дні. Можливо, він помітив її хоча б у десять разів. Вона завжди добре одягалася, носивши вбрані сорочки або вбираючи светри. Вона ходила, як точно знала, що стоїть на її порядку денному. Гарольд ніколи не стежив за нею, але йому цікаво, чи працювала вона там, чи була студентом. Він спонукав ходити по її напряму і з’ясувати відповідь на таємницю, але він вирішив цілеспрямовано піти в іншу частину бібліотеки. Він пішов у ліфт і пішов на п’ятий поверх. Навчальні зали на п’ятому поверсі мали найменшу кількість студентів, і він міг сконцентруватися на своїй історії з незначними відволіканнями.

                    Право, перш ніж він поклав перше слово на папері, він почув двох людей, які розмовляли. Один чоловік, а інша жінка. Гарольд ще не шукав, щоб побачити, як вони виглядали, але він слухав те, що вони казали.

                    Чоловік сказав: “Щось стане краще. Ви добилися цього далеко. Не здавайся “.

                    Жінка сказала: “Я знаю. У мене є план. Я сподіваюсь, що це працює “.

                    “Переконайтеся, що ви думаєте з того, що ви вирішите. Важливо бути рівнем “.

                    “Я зазвичай імпульсивний. Це моя проблема “.

                    “Подумайте про це. Ви можете добре виглядати кожен день. Поставте таку ж увагу на свою поведінку “.

                    “Я завжди впираюся в мої сорочки та светри в ті місяці, коли погода холодна, але я не настільки послідовний протягом решти року. Іноді я буду носити щось, що вкладене, і іноді я не буду “.

                    Гарольд підвів очі. Розмовляла жінка, кого він бачив, коли ходив у бібліотеку. Чи він відчував збіг або щось метафізичне? Вона повернула голову і подивилася на нього. Він перестав дивитись на неї і продовжував концентруватися на своїй історії.

                    Жінка сказала: “Я думаю, що хтось слухає в нашій бесіді”.

                    Чоловік сказав: “Це слід чекати, коли ви перебуваєте у громадському місці. Це не схоже на те, що ми перебуваємо в затишному районі “.

                    “Ну, можливо, він дивився на мене, тому що думав, що я виглядаю добре. Він почув, що я розмовляю про свій одяг. Я одягнений у мою сорочку вбиті, і мої рукави загорнуті, і він може подумати, що я працюю тут “.

                    “Можливо, йому просто довелося шукати, щоб просто поставити обличчя до слів. Тепер він не дивиться на тебе “.

                    “Він, напевно, збентежений, бо я про нього говорю”.

                    “Іди, залиш його в спокої. Він вас не турбує “.

                    “Ну, можливо, я повинен з’ясувати”.

                    Гарольд знову подивився, і вона дивилася на нього. Щось про неї було інтригуючим, але він відчув, що продовжує говорити про нього, якщо він залишиться. Якщо б він залишив зараз, то він, здавалося б, очевидно планує уникнути її, але він скористався цим шансом. Він встав і вийшов з кімнати.

                    Він пішов до іншої частини бібліотеки, і її там не було. Щось про те, що вона казала, здавалася дивною, і він не міг зрозуміти чому. Він сам забув про неї, і він зміг написати свою історію.

                    Через годину він вирішив, що він повинен з’їсти обід. У бібліотеці була кав’ярня. Він пішов на перший поверх і пройшов через порожню кімнату, яка служила посередині між бібліотекою та кафе. Від того, що Іван сказав йому, кімната незабаром стане місцем, де люди зможуть сидіти за столиками та їсти.

                    Раптом, з іншого боку, жінка підійшла до нього. Вона протягнула її руку, і вона посміхнулася. Вона сказала: “Мені шкода, що я сказав. Привіт, я Ганна. “

                    Вони потискали руки. Він сказав: “Я Гарольд. Я пішов, тому що я не хотів вас турбувати “.

                    Вони перестали трястися, але вона продовжувала триматися. Вона сказала: “Ти не той, хто турбує мене. У мене є деякі проблеми, з якими я маю справу, і я повинен з’ясувати, що робити “.

                    Він сказав: “Я розумію. Я теж займаюсь проблемами ».

                    Вона зітхнула. “Моя проблема є дещо великою. Мені потрібно рішення і швидко. “

                    Він потиснув плечима. “Ви б хотіли поговорити про це?”

                    “Я можу це зробити, але я думаю, що треба спочатку познайомитись один з одним. Я хотів би задавати вам кілька питань. “

                    “Добре.”

                    “Що ви думаєте про цю країну?”

                    “Я жив тут усе своє життя. Мені важко бути об’єктивним щодо цього. У мене не було ніяких проблем “.

                    “Приємно чути. Ти отримуєш? Ви отримуєте достатньо грошей, щоб ви могли жити задовільно? “

                    “У мене є постійний дохід від цільового фонду, пов’язаний з успадкуванням, який дав мені діда. Мені не потрібно працювати. Я відчуваю себе задоволеним. Чому ти питаєш про гроші? »Він зауважив, що вона все ще схопила руку. Він намагався відпустити, але вона продовжувала триматися.

                    Вона сказала: “Я вирішив, що я міг би запитати вас про гроші, і ви могли б вирішити не відповідати, якщо це ваш вибір. Я думаю, я можу сказати вам свою проблему. Мої батьки хочуть, щоб я одружився, тому що вони з давньої країни, і вони думають, що освіти в цьому світі недостатньо. Вони думають, що жінкам потрібні чоловіки для надання підтримки. Мені потрібно з’ясувати, що потрібно зробити, вони все одно будуть платити за навчання в коледжі і дозволити мені залишитися в цій країні “.

                    Він запитав: “Ти з іншої країни?”

                    “Я народився в Чехословаччині, але я прожив у Сполучених Штатах чотири роки. Мої батьки кажуть, що мені потрібно одружитися, щоб я міг бути впевнений, що зможу залишитися в цій країні. Вони кажуть, що вони змусять мене повернутися в Чехословаччині, якщо я не роблю те, про що вони питають від мене “.

                    Гарольд нервував. Він сказав: “Я можу попросити деяких моїх друзів, якщо вони знають, що люди, відчайдушні, одружуються. Чи це нормально?”

                    “Чому ти так нервуваєш? Ви дієте як я збираюсь завдати вам біль чи щось. Я просто задаю вам запитання. Я вирішив, що ти можеш мені допомогти “.

                    “Я б більше охоче допомагав, якщо ви відпустите мою руку”.

                    “Чому я не можу потиснути вашу руку? Згідно з моєю системою переконань, це неправильно відключати від гармонійної енергії “.

                    “Що ти маєш на увазі? Ви говорите, що ніколи не відпустиш? “

                    “Я не планую відпустити”.

                    “Але ви, врешті-решт, відпустять?”

                    “Я цього не сказав”.

                Гарольд вирішив, що він був частиною того, що, можливо, було заплановано раніше, і він не визнав ознак. Зараз він був у пастці. Він знав, що вона не зможе триматися в руці назавжди. Зрештою, вони будуть розділені. Тим часом йому потрібно було визначити, чи повинен він продовжувати відвідувати бібліотеку. Якщо він вирішив не робити цього, він міг уникнути ще однієї пастки. Однак його скрутне становище зробило б прекрасну нову історію, як тільки він міг отримати свою руку вільним, щоб він міг це написати.

Cooperation: first chapter

IMG_7268

Cover image courtesy of Ms. Photoshop:

http://www.fiverr.com/msphotoshop

            When I am sitting on a bench in a park when the weather is not unpleasant, I do not like to be distracted. My uncle knows this and ignores it. I go to Blackberry Park, not only because of the abundance of fresh blackberries that never ceases to delight me but because it is the one area in this neighborhood that is always shady. I do my best creative thinking outdoors when the sun is not too hot.

            However, considering my uncle lives across the street from the bench where I sit here and his front window directly faces me, I will admit I take risks with considerable odds against my favor. I have assumed he will be in his bedroom away from the window and more than fifty percent of the time I have been incorrect. Maybe he was in his bedroom and could hear my footsteps so he walked into his living room but that scenario seems unlikely. Yet, I will not put anything past the sneaky fellow.

            He did not yell my name this time. He had merely waved his hand with a gesture that told what words could not say politely. The message was that I would go immediately to his place. If I did not do so; well, I had just better do so.

            Now, as I sit on a recliner in his living room while my uncle and his two friends are watching television, I am glad I did so. Suddenly, there is rain. I did not bring a jacket or umbrella. My next-door neighbor told me there was a chance of rain today but I never listen to anyone who mentions things reported in the newspaper. I consider news to be biased toward giving negative information, even if the information is accurate. I prefer to listen to my own observations. As far as I was concerned, the sky was slightly overcast but with no hint that a surprise downpour would occur. Today, watching my uncle, James, his friend, Timothy, and his other friend, Patrick, chatting nonsense, is peculiarly appealing.

            Ordinarily, for me to spend time with these older men – not older men generally but these three specifically – inside my uncle’s apartment where no windows are ever open and the smell of canned beans cooked previously mingle strangely with Timothy’s patchouli-scented cologne, would cause me to feel anxious in a way similar to the urge to take off my shoes and tight tube socks in a place where doing so would cause major problems. However, since the rain threatens to continue on through the night, I am in no hurry to leave. Uncle James had not told me why he wanted me to be here, yet, but I had a sense he would do so soon. If I ask directly why, he could delay the answer for the heck of it.

            The show they are watching does not interest me. I am purposefully avoiding paying attention to the dialogue of the actors or what type of show it is other than observing it is black and white. Uncle James once said he dislikes all forms of entertainment past the nineteen fifties and I believe him. He once told me the only kind of rock and roll music he enjoyed was the sound of a rock that he threw on the ground which caused it to roll.

            He knows I am sitting in the recliner furthest from anybody. He is purposefully pretending he forgot I was in the room. I am fine with that. Part of my contentment is in not being noticed while I listen to the soothing sounds of the storm. However, Timothy turns his head back to look at me. His expression is to let me know he has not once forgotten I am here.

            Timothy turns his head away again and watches television. He says, “It’s hard to find a good banana in the local stores, nowadays.”

            James says, “Would you know it! They’re the kind that stay green all year round and never get ripe. I need them ripe so I can put them on my potato chips.”

            “I like to use real potatoes on my bananas, not just the chip. I like the whole fruit.”

            I am never certain, when I hear these conversations about food, what is the purpose of the talk. Timothy may or may not know a potato is not a fruit and that there is no part of a potato called a chip but, if he is testing me to see if I will respond, I am not succumbing. I arrived because James insisted. When the time is right for him to tell me why I am here, then he will tell me and I will respond.

            Finally, James says, “Patrick, it’s getting close to three o’clock in the afternoon. Do you want me to tell Gordon the errand you need him to do?”

            Patrick never contributes a word to the surreal food conversations – and there have been many of them – but he will be very direct when the subject is serious. He says, “Yes. Gordon, you’ve rested long enough on that recliner. It’s time for you to go to work.”

            I figured I would need to do a type of chore and I was right. I say, “I wasn’t resting. I was waiting.”

            He nods. “Fine. Waiting’s over. I need to send a message to someone. My phone is getting repaired. You can send it.”

            “That’s no problem. What’s the number?”

            “I’m not giving you the number. I have the message written down. You’re delivering the envelope.”

            “I’m delivering the envelope to whom?”

            “My daughter.”

            “Why don’t you want me to call your daughter?”

            “Because I want you to hand her the letter.”

            “A phone call is easier.”

            “Handing a letter to someone is not hard.”

            I am annoyed. “So, you want me to walk out of here and go somewhere else and hand this letter to your daughter, wherever that may be.”

            “That is the plan.”

            “You understand it’s raining outside. It’s pouring out.”

            “I am aware of that. We’ve needed some rain. I like it.”

            I did not appreciate his smug tone. I say, “I don’t have a raincoat or umbrella.”

            “I can see.”

            “I’ll need a raincoat at least or an umbrella.”

            “Will you also need a pacifier and a teddy bear?”

            I sigh. “Are you saying you don’t have a raincoat or umbrella?”

            “No. I came here with both those items.”

            “Will you let me borrow them?”

            “I will not let you borrow them.”

            “Why not?”

            “I could tell you why I don’t want you to borrow my things but let’s get to the point. You came here dressed like that. You’ll deliver the letter dressed like that.”

            “What’s in it for me if I go?”

            “I’d give you twenty dollars but now I’m making it ten because you’re stalling.”

            “Okay. Ten is fine.”

            He nods. “Ten is fine, you say. You will get it when you return from delivering the letter.”

            I am not surprised that he is suspicious. Patrick is not a mean man. He is generally an honest character but he never blindly gives anything generously. One has to earn what he will give, if he so decides to give anything.

            I ask, “Where does she live?”

            “432 Roseland Park Drive.”

            “This is 428 Roseland Park Drive.”

            He winked. “You got it. Not far at all.”

            “It’s in this apartment complex a few doors away. I don’t have to go out in the rain at all.”

            “You’ve earned merit points for using your intelligence.”

            I realize he has been behaving like this on purpose but I will not let it bother me. I say, “I’m curious, though. If she lives so close to here, why don’t you deliver the letter?”

            “I think she might like seeing a handsome man more her age than mine. I’m sure you’d like to talk with a woman, regardless of what she looks like, more than with me.”

            “What does that mean? Is she attractive?”

            He laughs and shakes his head. “I’m her father. I love her. But I think her personality would win you over.”

            I was concerned. “In other words, she’s not too hot.”

            “She’s not too hot.”

            I should have realized this was going to be another situation like many others in which I have dealt. James is the only living relative with whom I still have contact. My mother, Iris, my aunt – Iris’ and James’ sister – Tonya and their parents, George and Sandy Blum, died five or more years ago. I never met or knew anything about my father. One cousin, Betsy – Tonya’s daughter – lives in the next town but we have nothing in common. We make little effort to communicate other than occasional birthday or holiday cards as acknowledging each other’s presence. They all weighed over three hundred and fifty pounds except my mother who managed to stay slim. All of their friends and neighbors were equally overweight.

            I was not upset at my family for that reason. I was bothered because they preferred looking that way and loved the flavors of cheap processed junk foods and hated anything organic. James has said he is not attracted to slim women. Iris tried several times to introduce me to heavy women. She thought I needed a wife and heavy set women –according to her – would be more loyal to a husband than who she considered – in her words – ‘those fickle twigs.’

            Patrick is not as heavy as James but he is not slim. Timothy is four hundred pounds but he dresses in good clothes and manages to go out on dates with women friends, if he has told me the truth. I am not sure if Patrick is trying to set me up with the type of woman in which my mother would approve.

            I ask, “Does she have a good figure?”

            He shakes his head. “I don’t think so.”

            “Does she dress sexy?” As far as I am concerned, if a woman wears a tucked-in shirt, she is sexy.

            He sighs. “She has never dressed in anything other than one way and that is boring.”

            I hold out my hand. “Give me the letter.”

            He does so. “Thanks.”

            I leave and approach apartment 432. Other than the ten dollars that will come in handy until I get paid in two days, I am doing this to prove to myself that there are some things in life that are predictable. If one is a family member or friend of the Blum’s, that person will be heavy set.

            However – now that I just realize something – James’ daughter could be gorgeous. If his idea of beauty is similar to that of James’, I could be headed for a wonderful experience. I am very curious to discover the case. I knock on the door.

            From inside the door, she says, “I’m coming!”

            I say, “Okay!”

            She opens the door. “Hmm. Hello. Do I know you?”

            “We haven’t met. I’m a friend of your father’s, James Parker. I’m Gordon Blum.”

            “Okay. Very nice to meet you, Gordon Blum. I’m his daughter, Kate. Is there a reason you are here?”

            “I hand her the letter. “James asked me to give this to you.”

            She looks at it and smiles. “Oh, wonderful! That’s so cool. I appreciate it. Would you like to come on in?”

            “Sure.” I do so and shut the door.

            “I’m making lemon tea. Would you like some?” She walks in another room, presumably the kitchen.

            “That would be nice.” I like her. Something about her energy is sticking like Velcro, as if it is trying to pull me next to her. I remain standing still, however, until she returns. I am a first-time guest. I will behave like one.

            She returns. “Not ready yet. A few more minutes. My apologies.”

            “That’s fine.” I had not noticed her outfit when she first opened the door but now I do. I am in complete disagreement with Patrick, to the point of not wanting his opinion on anything ever again. She is wearing a tucked-in gray sweater with her long sleeves pushed up at her elbows. Her black jeans are cinched snugly with a brown belt. I know nothing about her other than what I see but, since I have never met anyone like her before, this experience will be stored in the Exceptional Moments compartment in my mind.

            She stands still, smiling at me for approximately ten seconds and then she says, “The water’s ready. Want to come in the kitchen with me and get your tea?” We walk in.

            “What kind of tea is it?”

            “Lemon. I add a cardamom pod. Gives it extra zing. Here you go.” She points to a cup on the center and I take it. “I’m happy you’re here. You’re rather attractive. I’ve been trying to figure out a logistical problem and I’m thinking you could help me with it.” We sit down at the table.

            “Logistics? I don’t know much about that subject.”

            “You’ll understand when it’s presented to you.”

            I want to hear whatever she has to say. She could talk about apricot stems for several hours and I would be attentive because she is the talker. “Okay.”

            “I’m trying to figure out whether Leonhard Euber was missing something regarding the seven bridges of Konigsburg.”

            I nod, though I have no idea what she means.

            “I’ll make it very easy. The bridges of Konigsburg is a theory based on seven original bridges in that city. People were supposed to be able to walk across all seven bridges without needing to go back on one bridge to reach the second. People were supposed to walk continuously through each bridge.”

            “That’s easy. Set the bridges like one straight line.”

            “It isn’t that simple. The bridges were connected at different areas, like in the middle.”

            “That would make it difficult.”

            “Euber approached the predicament another way. It’s not easy to understand but it got me to thinking about topology.”

            “What’s that?”

            “It’ll be too complicated to explain everything but the idea I have is that a thing can continue on without interruption if another thing that is blocking it gets moved.”

            “Oh, well I get that. Like, if I want to go to a store but I can’t if it’s closed and the door is locked but once the store is open I can walk inside.”

            She shrugs. “Fine. I’ll get to my dilemma and I’m really hoping you can help me with it.”

            “I’m listening.”

            “Are you aware of the cooperation game called The Human Knot?”

            “I’ve heard of it.”

            “It’s hard for me to formulate what I want to say in the way I mean. I’ll just ask you a question. Do you think it is possible to untangle the Gordian Knot with enough patience?”

            “What’s the Gordian Knot?”

            “It’s like a big ball of tangled twine the size of a mountain.”

            “It would take an extremely long time, possibly more than one lifetime, to untangle it.”

            She nods. “Okay. So, it would be obvious that something very small could get untangled very quickly.”

            “That sounds right.”

            “Thank you. I think so, too. Before you go, I’ll need you to double-check something with me. It will be like a formality to confirm what we talked about.”

            “I’ll be happy to help you however I can.”

            “Okay. I’m so glad you said that. Most people I’ve encountered are so centered on their own situations and don’t want to help other people. My father is like that but it’s really nice what he sent me.”

            “What is it?”

            “It’s really something I gave him a long time ago and he gave it back to me. Wait. I want to see.” She opens the envelope and looks at the paper. “He kept the original. I wrote a poem to him when I was a little girl and he said he would find it and give me the poem’s lines. This is his handwriting.” She puts the paper back in the envelope.

            “You write poetry? I write stories.”

            “I do. I have. I haven’t been inspired much recently. My father thinks I don’t have a good physique.”

            “I think you look great. You’re not overweight at all.”

            She sighs. “He thinks I’m too slim. He says I need to put on the pounds and look like him.”

            “My family thought the same way. James is the only living relative I still see. I don’t agree with them. I think you look perfect just as you are.”

            “I’m so glad you said that. It makes me feel a lot better. My father says I dress boring and need to wear more dresses instead of pants and tops. I like the mixing and matching of pieces.”

            As far as I am concerned, her outfit is a work of art. Even the pushed up sleeves of the sweater complement the already almost too sexy ensemble. Her mental concepts and her physical appearance match her whole body like the right song handled by the right producer. I do not know her well enough yet to determine if I can freely talk about my appreciation for women who tuck in their shirts but I want to say something. “I love your outfit.”

            She laughs. “You’re so great.”

            Outside, the rain is louder. The sound seems appropriate, as if it is cheering in my favor. Sinead is sipping her tea and looking at me in a way similar to that feeling of energy Velcro from earlier. I think I hear a barely audible hum but I am not sure. I should feel nervous but I do not. I do not know what to say next so I sip my tea.

            She asks, “Are you mimicking me?”

            “No. I figured you gave me this tea so I could drink it.”

            “I know. I’m kidding with you. Anyway, I’d like to show you something in the living room.” We get up and go in there. We walk towards the window. She points outside. “The dilemma I told you about? Look at the trees. Look at the bench. Look at everything. You can categorize it by type such as ‘tree’ or ‘bench’ or ‘wind’ or ‘water.’ It can also be categorized by substance such as ‘solid’ or ‘liquid.’ Yet, none of it is really disconnected from any of it. It is all one thing called the universe. That’s the gist of it. Any problem can be solved no matter how complex it is. Diligence is the key. Let’s go to my front door. I’d like to prove something to you.” We go to the door. “Okay. We have moved away from the site we just observed outside, correct?”

            As a writer, I have thought of concepts similar to what she is explaining to me but I have never had a conversation remotely similar to this one. If I answer, I am doing so merely on automatic pilot mode. “Yes, we have moved towards the front door.”

            “Okay. This area by the front door is different than the area outside the window but also it is not. It is all connected. If you look, you can still see outside the window. So we really have not moved away from it. Here, come walk with me over by the wall. Let me show you something.” We walk towards the wall. She holds out both arms crisscrossed. “Take my hands.”

            I do as requested, my right hand in her right, left in left. She grips firmly. I say, “Interesting.”

            “Yes. This is what I needed your help with. I needed to confirm how simple it is to untangle a small knot. This should only take one second.”

            “It is simple. We just put our arms straight.”

            She nods. “Okay.” She tries to undo the crisscrossing of her arms but, since she is still gripping my hands, she cannot do so. However, she keeps trying. She frowns as if encountering a problem she had not previously considered.

            “Kate, it won’t work like that. We have to let go of hands first.”

            “No, we don’t.” She moves her arms in the other direction so hers are straight and mine are crisscrossed. “Still not right.”

            “Were you trying to get us both uncrossed or just you? If it was just you, you did it.”

            She shakes her head. “No. I wanted to get both of us that way.”

            “Okay. Like I said, it’s not going to work. We need to disconnect and then we can solve the problem” I feel awkward calling this a problem because I enjoy holding on but I sense she is annoyed so I try to help.

            She sighs. “It has to work. You said you’ve heard of The Human Knot. You’ve seen people play it, right? They’re able to get their arms straight without letting go.”

            “That’s because there’s more than two people.”

            “It should work if there’s only two.”

            “If we both had our arms crisscrossed then it would work but your arms crisscrossed and mine straight won’t work.”

            She frowns and raises her voice. “It works in The Human Knot!”

            I am annoyed. She is supposed to be more of the intellectual. “That’s because there’s more than two people!”

            “This is why I needed you here to prove what I mean. Do you remember me mentioning diligence is the key? If the solution doesn’t come right away, we have to keep at it until we find the answer.”

            “Here is the solution.” I try letting go of her hands but she is gripping tight. This is strange but I need to prove a point so I pull harder and harder and she squeezes tighter and tighter. I enjoyed this at first but now I feel I am caught in another dilemma. “We have to let go!”

            “Not until we get untangled!”

            “It will never happen the way you are suggesting.”

            “Yes, it will.”

            “Suppose it was possible there was a solution but we had to spend months or years figuring it out?”

            “Then that’s what we would do.”

            “You’re not going to hold my hands for that amount of time!”

            “I’ll hold your hands until we get untangled. If it never happens, then welcome to your new home.”

            Since there is no solution forthcoming on our predicament – and standing awkwardly for hours does not appeal to me – I say, “I need to see your father.”

            She frowns. “Why? Were you supposed to give me something else and you forgot?”

            “No. He’s going to give me ten dollars.”

            “Can that wait? We’re busy here.”

            “If I don’t get it from him now, he might forget.”

            She shakes her head. “So, I’m less important than ten dollars?”

            “Quit acting like this.”

            “I’m in the middle of figuring out one of the most complex mathematical equations ever in existence and you want us to stop right after we started so you can go out in the rain and look for my father? You don’t have a raincoat and I can’t put on mine because my hands are full. You don’t make sense.”

            “Your father is visiting my uncle. They’re only a few doors down on 428.”

            She smiles. “Oh, that’s different. We can go there.”

            We try opening the front door but, since there is no way to grab the doorknob, I use my fingers as best I can to push the knob until it unlatches. She is pressing securely on my hands to make sure I am not trying to escape. Somehow, it works. The door is open and we walk out.

            I say, “We look ridiculous like this. I don’t see how they’ll not wonder what’s going on.”

            She shrugs. “My father is used to me. He’s seen me do some really eccentric things in the past. He knows about my phobia against wearing any type of shirt or top not tucked in. He’s seen it all.”

            I was not going to mention anything about how she applies her clothes because of my past experience many years ago. I was a teenager and one of the cheerleaders in my high school was Missy Baker. I did not know her at all, except for seeing her walk through school. However, one day, she approached me. She said she was asking various students to mention her best qualities so she could use the list in a campaign speech when she ran for school president. She was wearing the high school sweatshirt tucked into her jeans. Nine days out of ten her shirts were tucked in. I said that she looked great in tucked in shirts and that made her look like a winner. She smiled and said thank you. However, from the next day onward, ten days out of ten her shirts and sweatshirts were not tucked in. I could not be one hundred percent certain my words caused her to feel self-conscious but I made sure – from that moment on – not to take a chance by saying anything that might cause a woman to quit doing something attractive. In this case, Kate mentioned it first and I doubt she will let go of my hands just to change her outfit.

            I ask, “How often do you tuck in your shirts?”

            “Always.”

            “How many days have you ever worn something not tucked in?”

            She frowns. “What do you mean? I told you I always wear them tucked in.”

            “So, you have never in your life ever worn a shirt not tucked in?”

            “Well, I can’t remember what I wore when I was an infant or toddler. My mom dressed me then so I can’t account for the years when I was really little. But I remember as far back as ten years old I had to make sure my shirt was fully tucked in before I would go out of the house. Mom would tell me to hurry up because I’d be late for the school bus and I’d tell her the bus had to wait.”

            “Did you ever get criticized for how you dressed?”

            “When we went to places like the park or hiking, and the weather was cold, I was told I had to wear a jacket or a sweater. I wasn’t going to let circumstances ruin the look I wanted to achieve so I would either wear a cardigan sweater or a windbreaker jacket and I would tuck it in. Mom would say I didn’t need to tuck in that type of top and I would yell at her that I was not going to wear it outside of my pants. I don’t know why you’re asking me these questions. I’m not going to stop the way I dress for anybody. If you don’t like it, that’s tough. You’re going to have to get over it or avert your eyes from my waistline.”

            I am aroused hearing her say this. “You misunderstand. I’m asking because I’m interested. Women look great wearing tucked in shirts. Not many women I know do so. Meeting you is a high point of my life.”

            She widens her eyes. “You’re the first person who has said that to me. Wow. Thank you.”

            “I’m just glad you didn’t take offense to it.”

            She raises her voice. “What I take offense to is my father who buys a lot of sweatshirts and knit sweaters for me, not realizing they get tucked in, too. He wants me to gain weight and dress like a sack of potatoes.”

            The door opens. James says, “So, it’s you two I heard.”

            I ask, “Is Patrick still here?”

            “Patrick and Timothy. The gang’s all here. You might not remember that song. That was before video games.”

            Kate frowns as if not sure how to take James’ tone.

            I say, “That’s just how he is. Sarcasm is his fashion statement.”

            She nods. “Understood.”

            We walk in. James, Timothy and Patrick are watching television. Occasionally, Timothy turns his head to look at us. There is no discernible expression on his face but his looking at us becomes more frequent.

            I say, “Hi, Patrick. I delivered the letter.”

            He takes out a ten dollar bill and hands it to me. He says, “Very good.”

            “If you could put it in my pants pocket, that would be better.”

            “Hmm. I think there’s a solution better than that. I’ll put it in my shirt pocket.” He does so.

            I am in the awkward position of not being able to rectify the moment. My hands are not free. Patrick shows just enough hint of a small smug smile. In most cases, such would irk me but now I see the humor in it. Truthfully, there is nothing I can do about it.

            Sinead shrugs. “This means we can leave now.”

            “I would rather stay if you don’t mind.” I say this because I want to observe how many minutes go by before anybody acknowledges the peculiar way Sinead and I are joined. So far, other than Timothy’s occasional glances, which could be for any reason, they appear not to care in the slightest degree.

            We sit down on a couch, behind them. They are laughing, supposedly at the movie, but the scene does not look humorous, from what I can deduce. I assume they are laughing at us and use the television screen as a front so we will not know what they are really thinking.

            Finally, Patrick says, “I see you two are getting along.”

            I say, “She refuses to let go of my hands.”

            He nods. “Sounds good to me.”

            I am annoyed. “You don’t understand! She’s doing a weird two-person version of the human knot that can’t get solved and she says she will never stop until it gets solved. She plans to hold on forever.”

            “Yes, she has her ways about her. I’ve learned not to question it.”

            “You sound like you don’t get the seriousness of this! She’s snapped somehow and thinks we can live like this, continuously holding hands.”

            “I’m fully aware of what you mean and I cannot honestly say I think you’re better off alone. What do you do all day? You stay home and watch television most of the time. I know I’m watching television but I’m visiting two friends. We watch television in the name of keeping each other company. You’re alone when you’re home. You’ll go to the park sometimes but you’re alone then, too. I hate to say it but you need a companion. If the only way she can accompany you is by physically holding on, I’d say you’d much prefer that than to be in a padded call and kept as a ward of the state.”

            Kate looks content, as if she needed her father’s advice during a desperate situation and he said something that saved the day. I have stopped trying to pull free. Her determination to hold on has given her more than enough strength to prevent my leaving. For now, I will stay quiet in my panic.

            James smiles. “Relax, Gordon. I don’t really usually take out liquor unless it is a special occasion but today is pretty special. You have a new friend. Vodka and orange juice is a simple but perfect combination. It’s not like a Bloody Mary where you have tomato juice and Worcestershire sauce and the option of hot sauce or not. It doesn’t have one hundred different varieties of the recipe. It’s simply Vodka and orange juice. Since it’s so simple, it doesn’t need a fancy name. It needs as simple of a name as it can get. I call it The Drink.” He holds a glass. “Open up and I’ll pour.”

            I say, “I’m not in the mood for a drink right now.”

            “Please just indulge me. You don’t need to have more than one if you don’t want it but the first one is mandatory. Open up.” He pours the drink in my mouth.

            “Oh! That’s good. I guess I needed a drink, after all.”

            “That’s the ticket. Do you want another one?”

            “Sure.”